У січні ти випадаєш із часу.
Таке відчуття буває між Новим і Старим Новим роком.
Ти сідаєш в автомобіль і їдеш, куди веде внутрішній голос, шукаєш гармонії в дорозі й ночуєш у маленьких придорожніх готельчиках з домашньою кухнею.
В одному кафе при торговому центрі замовила каву, чекаючи на подругу. Поруч за столиком сиділа пара юних, із тих, які цілуються так захоплено, що не помічають, здається, нікого. За кілька хвилин до них підсіла бабця з пиріжком.
«Все колись має свій кінець, все змінюється, то чому б не закінчитись ганебній практиці нашого вибору на наступних парламентських виборах?», пише Петро Кагала. Зараз я скажу: ЧОМУ. Може, хто знайде помилку в моєму поясненні, то я буду вдячний, бо й сам своїм думкам не радий.
Цей вірш я знаю дуже давно, мабуть, ще відтоді, коли тільки навчився читати. І прочитав я його в нашій районній газеті: Порається мати біля печі// Обгортає пилом пиріжки// Знову хуртовина кожен вечір// Замітає стоптані стежки.
Запам’ятав і автора: Михайло Ребенок.
