«Якщо Конгрес США не допоможе, Україна програє війну», — поважно каже наш Ясновельможний. Дуже цікаво. Якщо доля України залежить від Конгресу США – то чому би Україні не попроситися 51-м штатом? А чого церемонитися… Якщо не 51-м штатом – то принаймні записатися 6-ою територією США (після Самоа, Віргінських островів, Маріянських Островів, Гуаму й Пуерто-Ріко).
Вахтанг Кіпіані вкотре підняв важливу тему — перейменування вулиць в українських населених пунктах. Умовно кажучи, замість імені чергового пушкіна вулиця стає Трояндовою. Була імені русского національного поета — стала імені рослини.
Чому деколонізація йде важче, аніж декомунізація? Бо це вже не про речі очевидні. Лєнін+Сталін = голодоморам, репресіям, засланням в Сибір і ненависній колективізації. А от Пушкін, Лєрмонтов, Гоголь, Булгаков, Толстой — це вписано, як механізм імпритингу, в культурний код поколонізованого населення.
Можливо, десь у світі існують люди стовідсотково геніальні (ні-ні, я без сарказму, чесне слово без сарказму, ну, серйозно!) й стовідсотково у собі впевнені. Але мені такі не зустрічалися. Принаймні я точно їх не бачила у власному дзеркалі. У мене самої, у моїх колег, які вже видали не одну книжку, час від часу виникає нав’язливе занепокоєння — чи все з моїм рукописом ок?
Якщо вірити «Літопису руському», то там-то ідеться, мовляв, київський князь Святослав звернувся був до своїх побратимів перед битвою з візантійським військом 970 року зі словами: «Не осоромимо землі Руської, а ляжемо кістьми тут: бо мертві сраму не імуть». Отож, замахнувся і я через тисячоліття вкрасти у найбільш мені шанованого князя заклик та звернутися до ще живущих українських письмаків (не тих, що вже переставилися, а дивом дивним зберегли клепку в голові, здрастують).
Поки не пізно – бийся головою об лід!
Поки не темно – бийся головою об лід!
Пробивайся, вибивайся –
Ти побачиш прекрасний світ!
……………………………………………….
(…)… ти покинутий? – але ж ти людина –
Не відчаюйся – ти проб’єшся.
Несамовитий квітень-цвітень-перецвітень! Все раптом вибухнуло таким дивовижним розмаїттям кольорів і ароматів… Ходиш, роздивляєшся, милуєшся, вдихаєш ні з чим незрівнянний запах весни… Все ніби просте і знайоме, але чомусь аж терпне душа від такої високої гармонії в природі.
Спішу!!! Навіть не буду писати куди, бо маршрут натоптаний і відомий. Гоп!!! Віталя-яяяя!!! Теж поспішав у справах.
— Давай зазнімкуємось на пам’ять…
Зараз у Фейсбук друкують багато цитат великих письменників та політиків. Вишукують провидців та месій під нинішню ситуацію. У мене таке враження, що це якось принижує нас, звичайних… Отож, пропоную мої особисті думки, які я часом встигаю записувати між роботою, спілкуванням з дітьми та чаклуванням біля кухонної плити.
Дональд Трамп боїться Росії і тому для вгамування імперського шалу готовий віддати Путіну шмат України. Але, виявляється, Дональд боїться й українців також. Врешті, хто сказав, що скандал із шантажем Києва (ми тобі гроші – ти нам компромат на сина Байдена) Дональд забув. Коли українські реалії тебе приводять до імпічменту, таке навряд чи забудеш.
