З чим добре їсти жовто-синє знамено, як гадаєте? «Що за запитання?!» – природне обурення. – «Хіба національний символ їдять?!». Уявіть собі, так – ще й за патріотичної підтримки особисто посла України в США Оксани Маркарової. Це в її ресторані «Рута» в центрі Вашингтона додумалися стромляти маленьку копію стяга в… котлету по-київськи. Переселивши таким чином нашу реліквію зі сфери духовної в тарілково-шлункову. Здається, навіть росіяни до чогось подібного не докотилися. Хоч якраз від них лише й блюзнірства сподіваєшся, на те й дикостан.
Author Archives: leo
Чого боїться зграя?
Щодо Безуглої найпростішим було б припустити, що вона просто втекла від санітарів. Але це далеко не так. Її активність останніх днів — частина масованої і спланованої атаки на Валерія Залужногоий. Безугла є представником тієї частини нашої влади, яка хотіла б “злити” цю війну будь-якою ціною. Війна їм заважає пиляти і дерибанити, жерти в два горла і мародерити.
Елегійна туга Ганни Чубач
Таємниці жовтих хризантем
Не знаю чому, але з роками зі всього ряснобарвя хризантем у моєму саду залишилися самі тільки жовті. Та й то лишень два жовтаві, як алебастер, кущики, один темно-золотистий, себто бериловий і ось цей пишний сліпучо-жовтий кущ, найбільший за висотою стебел і розміром пелюсток. Утім, відколи я переїхав жити на Серенове обійстя, то за три роки не посадив тут жодної квітки.
Жодних уроків з минулого…
Згадалося, чомусь, сьогодні з 90-х, як інфантильне українське суспільство обирало владу за принципом “головне, щоб війни не було”… Поки громадяни країн колишнього соціалістичного табору, правильно обираючи собі поводирів, драпали світ за очі з комуністичного барака під який тимчасово замаскувався російський імперіалізм, “мудрі” українці винаходили велосипед багатовекторності, нейтралітету та іншу подібну маячню.
Війна і конструювання майбутнього
Вчуся мовчати. Але як мовчати, якщо дійсність вганяє у відчай? Коли розмови про політику дають відчуття приреченості і безнадії? Якщо щодня дивишся, як країна рухається в прірву? Для мене перемога України у війні – питання геть не однозначне. Ніхто нам не гарантує перемогу. Історія буває дуже несправедливою та жорстокою. Влітку я написав: “Війну ми вже заслужили. Перемогу – ще ні”.
Не крикливе слово Наталки Поклад
Індульгенція російськомовним
Вкотре повертаюсь до мовного питання і вкотре дивуюсь скільки перекручувань та маніпуляції з усіх сторін. Проте є тези, які беззаперечні і обговорювати тут нема що, та і мало хто пробує їх підважити: 1. Українська мова є мовою держави Україна, бо це єдина країна в світі, де українська мова є державною і офіційною. Тому якщо ми хочемо зберегти українську мову у незагроженому стані і квітучою – слід берегти українську державу. У загроженому стані українська нікуди не дінеться – вона вже пережила багато імперій і всі наступні теж переживе.
Вбивати зло й народжувати дух титанів
Минулої ночі (на 25 листопада) нелюди-путіноїди, скаженіючи від своєї природної люті, жорстоко атакували «шахедами» Україну, здійснивши передусім найбільш масований за всі часи повітряний напад на Київ. Не випадково, оскільки четверта субота листопада в Україні — національний День памʼяті жертв Голодоморів. Три Голодомори-геноциди срср (росії), злочинно організовані для знищення українців, закарбовані як пам’ятники ненависті українців до вселенського зла, яким є московит.
Дещо про поезію і некрофільство (навіяне «шахедами»)
Не знати, звідки беруться вірші, але ж певно, що не само по собі, за помахом чарівної палички, складаються в голові. Хтось тобі, профану, стиха нашіптує їх. Уславлені, забронзовілі, «ґрантові» та придворні піїти й новоявлені їхні сподвижники зазвичай – віршують на замовлення… Вчора, скажімо, вони «дихали Леніним», нині, нашвидку перевзувшись, уже «вдихають» тлін виснаженої до знемоги Неньки…