Потужний землетрус під назвою Фаріон спричинив потужне цунамі в інфопросторі, хвилі якого накочуються одна за одною на нашу свідомість і це дозволяє зробити певні очевидні підсумки. Отож. Згідно основного закону, на якому тримається шоу-бізнес, плюси і мінуси не віднімаються, а сумуються. Тож, Ірина Фаріон таки потужна і неординарна особистість.
А таки є машина часу! Реально! Після занять зі студентами-грінченківцями стрімголов реінкарнуєшся з Оболоні у центр Києва, ближче до родимого Жовтого корпусу Шевченкового університету, щоб у музейній залі колишньої Галаганової колегії, яка дише премудрістю української літератури, послухати півторагодинну лекцію свого університетського професора точнісінько з таким же щирим юнацьким захопленням, з яким слухали його 43 роки тому.
Ми ніколи не аналізуємо структуру української еліти. Чому? Бо у нас еліта, не відповідальна за майбутнє нації — відсутня, альбо знаходиться у злиднях і на марґінесі. Тому. Але ми спробуєме сего неподячного черствого та зацвилого од часу хліба. Отже…
8 листопада нашому декану Прилюку Дмитру Михайловичу виповнилося би 105 років. Дмитро Михайлович був унікальним — журналіст-практик (сьогодні це у великому дефіциті), публіцист від Бога, письменник, професор, він умів з першого погляду «прочитати» свого майбутнього студента.
Захисниця мови — про захисників «Азовсталі». А що зробите Ви задля порятунку Батьківщини від тих, хто її рятують на передовій? В кого би ще лайном гучніше кинути?…. Тихо молюся, щоб полум’яну патріотку, високочолу інтелектуалку і, ніде правди діти, просто чарівну жінку після всього таки не поперли з Львівської політехніки на вимогу студентів.
Майор не зміг відрізнити бойову гранату від муляжа — в МВС не вперше криза жанру з хоч трохи правдоподібною брехнею для лохотрату. Подібно навесні 2005-го ексміністр, мент номер раз Юрій Кравченко ефектно «самовбивався» аж з двох спроб. Першим пострілом зніс собі половину черепа, а потім ще раз натиснув курок. Сам, звичайно, ніхто не помагав.
Вчора був день народження мого тата – Палагнюка Дмитра Васильовича. Він народився 8 листопада 1925 року. Прожив складне життя, але завжди переконливо казав, що щасливий. Мабуть, ця рідкісна здатність: у будь-якій ситуації виробляти своє локальне щастя передалася мені генетично. І я дуже вдячна долі за це …
Мав учора маленький казус: увечері їдемо з кумом у таксі і я затефонував двоюрідному братові, привітав з річницею одруження. Опісля кум запитав, з ким я говорив? Я і пояснив: річниця весілля брата, 7 листопада 1977 у Чорткові було тепло, я був у піджаку…
Вже кілька років поспіль і на столичному Книжковому Арсеналі, і на Львівському Форумі маю за правило неодмінно придбати хоча б одного «кота в мішку» — книжку абсолютно невідомого мені автора, який би чимось спокусив — заголовком роману, інтригою в анотації або незвичним дизайном обкладинки. На недавньому Форумі видавців у Львові серед величезного різноманіття новинок потрапила до рук книжка, яку розгорнув навмання, почав читати і… захопився.
Сидиш собі, нікого не зачіпаєш, пишеш всяку нісенітницю на Фейсбук, під нею пишуть іншу нісенітницю, на яку не звертаєш увагу і пишеш далі. І тут вони приходять. Люди без почуття гумору. Абсолютно без нього. Вони не розуміють, де ти пожартував, а де сказав щось серйозно. І пояснити їм це неможливо.
