Відвідала Поетичні читання захисників України, підтримала саму ідею, свого чоловіка, друзів і знайомих. Слухала тексти: різні, споглядально-філософські, іронічні, болючо-тривожні… І ніби ділилася на дві людини — літературного критика, який фіксує влучність метафор, несподіваність образів, поетичну культуру й зростання тих, кого давно знаю і з ким мала честь ділити колись сцену, та звичайну жінку, якій у серці відлунювало все те жахіття, яке вони бачили, пережили, вбиваючи ворога, ховаючи побратимів.
Зневага до смерті
Андрій Бондар пише: проспав всі тривоги, але снився мертвий Путін в труні… Пригадую, в перші дні війни, у Києві. Перші тривоги, перші ракети, перше, ще незвідане ППО наше… Звуки й видовища, до яких нас ніхто ніколи не готував. Коли хотілося загребтися поглибше в землю, ближче до її ядра. Вирить якусь затишну нору…
Любімо одне одного. Нам є кого ненавидіти…
Звісно, я пів ночі не спав. Тепер вже можна говорити, але моє серце майже зупинилося, коли всоте задзвонив телефон і голос на тому кінці сказав: «Вони влучили ракетою у пологовий». Вони. Влучили. Ракетою. У пологовий. Потім голос перетелефонував: «Видихай. Ракета пройшла по дотичній. ДСНСники молодці – витягли швидко 4-х породіль».
Короткий огляд російського культурного продукту
Доволі довгий допис, але він усе одно замалий, аби описати глибинну сутність усього російського, проявлену в сумнозвісному фільмі «Слово пацана». Виправдовую себе: витратив на перегляд час, бо колеги щодня годинами дивляться роспропаганду. І детокс робив після кожної серії, відразу дивився цивілізоване.
Золота пам’ять про землелюбство
Повертати собі й нашим нащадкам давню віру, звичаї, обряди необхідно, бо то були знаки нашого правильного природного шляху. Але збились ми з того шляху давно, збились не здуру й не від підлої агресїї чужорідних сил, а через загальнолюдську хворобу — спокусу технічного прогресу як основи матеріального комфорту.
Печій тепер житиме з «печією»
Щодо Олексія Печія, ведучого “24 каналу”, який скориставшись акредитацією на саміт ЄС, втік закордон. Ніколи його не знав, не бачив в ефірі і не уявляю що це за людина. Зрозуміло, що його вчинок просто жалюгідний. Пояснення мотивів, ще більш жалюгідні. А наміри продовжувати працювати в сфері інформаційної політики за кордоном, повинні бути предметом уваги контррозвідки. Бо які наративи про Україну може тепер транслювати ця людина?
Галас конституційних марусьок
Перечитував «Щоденник нелегального солдата» снайперки, добровольця Олени Білозерської… І з пам’яті стали виникати десятки імен наших юнаків і юнок, які після анексії Криму взяли в руки зброю і пішли в капцях і в домашніх куртках захищати свою країну. Вони були добробатами. Вони були нелегалами. Вони були незручними для влади.
Від студпори без каменя за пазухою…
З роками стаю сентиментальнішим… Емоційна домінанта сьогоднішнього дня — прихід мого однокурсника Юрка Плаксюка на брифінг в Український Дім, де з координатором Українського кризового медіа-центру Ігорем Стамболом записували передачу «Навколо постаті. Іван Огієнко». Юрко просто прийшов підтримати. Задати питання. Сказати добре слово.