Знаю, що бомбардування ворожих міст стратегічно не міняє ходу війни — як британці впень знищували німецькі міста, але це не впливало на ставлення населення до Гітлера і його дияволізму. Точно так і бомбардування Білгорода не вплине ні на тупість і нацизм населення Московії, ні, тим паче, на того колективного Путіна, що вправляє мізки московитам.
Війна історичних доктрин
«Україна понад усе»!
Обіймаю
Обіймаю. Тих, хто не спить ночами, бо щосекунди чекає дзвінка з фронту. Або хоча б смс. Тих, хто молить Бога про зустріч. І тих, хто вже знає: зможе обійняти тільки подумки. Тих, у кого вже немає сил усміхатись, але треба. Бо поряд діти, їм теж страшно. А треба жити – і вчитись. І з ними вчитись, і замість їхніх вчителів вчити, бо вчителям теж важко, і вони, буває, зриваються…
Квартал неприбраного лайна!
1 січня нового року признаюсь: ніколи в своєму житті не дивився жодного концерту «Кварталу”95». Тільки іноді — фрагменти хвилин на 2-5, якими ілюструється чергове гавно їхнього виробництва. І то… Сьогодні зранку читаю чергові приклади їхнього так званого гумору, який знецінює все і вся у воюючій країні. Громадянами якої вони самі є. Це дивляться мільйони. І це мільйонам, мабуть, подобається.
Як ми колись щедрували
А був же час, коли щедрувати заборонялося! Та й колядувати, меланкувати. Все заборонялося! А ми, групка студентів-журналістів і філологів Київського університету, щедрували. Розучували старовинні колядки, щедрівки, брали в університетському клубі народні костюми напрокат та й ходили вітати своїх викладачів, а здебільшого – письменників, режисерів, акторів напередодні нового року.
Новорічні привітання Дастіна Негоффмана
31-ше!
Бути песимістом — здорово. Ти або маєш рацію або приємно здивований. Але я — оптиміст і постійно приємно здивований, хоча не завжди правий. Бути оптимістом легко. Треба лиш не читати новин і не слухати експертів. Чернівці — місто оптимістів, тут всі такі. Правда, останніми роками щось зовсім нема настрою. Але це минеться. Хоча гарантій нема, що минеться. Та то й не дивно. Навіть найвідоміші в світі фрази — i love you та made in china — обидві не дають жодних гарантій.
Ця прекрасна і така крихка дійсність (нотатки мого друга Т.Р.)
У лютому, коли я востаннє приїжджав у село до Гордія Сташівського чи то пак Серена, як шанобливо йменував свого тепер уже покійного друга, мене мучило одне питання, яке до того ж ніяк не вдавалося чітко сформулювати. Тоді протягом кількох місяців я жив пригнічений смертю Матея Бурдюґа, перекладача з санскриту й поета, з яким, випадково познайомившись на набережній коло моста Патона, неабияк здружився і часто бачився продовж півтора року і який у сімдесятисемирічному віці неспогадано без усякої видимої причини наклав на себе руки.
Актор і мушкетерка
Я вже не пам’ятаю чому, але ти мені чомусь не подобалася. Ні, ти гарна, розумна, приваблива жінка. Але щось мене стримувало завжди. Я залюбки з тобою танцював повільні танці, відчував, як ти заклично притулялася до мене і часто дихала мені у ліву щоку. Ти зовсім не втомлювала мене, з тобою завжди було цікаво і затишно. Але мене щось стримувало. Я не розумів що саме.