Виявляєтся, дух Різдва найкраще чути лише тоді, коли його втрачено. Всі попередні безкінечні Різдва опалубкою обліпили наше порожнє цьогорічне Різдво, щоб підкреслити його порожнечу і надати химерної форми. Колись дух Різдва, коли його тільки випустили для нас, малих, був дуже насиченим і пахнючим. Вистачало четвертинки або і навіть восьмушки, аби одразу відчути – оооо, Різдво. Зірки, коляда, вертеп, сніг, санки, до баби на вечерю на другий кінець села.
Навіть не можу згадати той момент, коли почала мріяти про «західне» Різдво. Здається, хотіла цього завжди. Принаймні, відколи дізналася, що весь той чарівний Merry Christmas, з різдвяним джазом і романтичними комедіями, відбувається у людей 25 грудня. За час роботи журналісткою написала з десяток публікацій на цю тему.
О, Боже наш, іже єси
на небесі, Ти многотрудно
творив цю Землю для краси,
і аж самому стало чудно.
Поринув Ти в діла земні
і Сонце випустив на обрій
зелу світити, звірині,
і сам собі промовив: добре.
Маємо сего вечора знову народитися. Разом з Ісусом. У двотисячний раз. Вперше зі світом. Вдруге — на війні. Не заради дарунків — золота, ладану і смирну, — наперекір Іроду нинішньому, новому, що велів убивати і краде та вбиває не лише дітей наших, але й нас, які вдивляються нині у небо свого Вифлеєму. Чекають на зірку – сповіщення, що сам Бог, Творець неба і землі, Всемогутній, знову втілився, став людиною, щоб спасти всіх людей. Нас спасти.
24 грудня знаному чернігівському письменнику, журналісту та шахісту Ростиславу Мусієнку (1955-2021) виповнилось би 68 років. Народився у Макіївці на Донеччині. Коли йому було 5 років, батьки переїхали на Полтавщину. У 1977-му закінчив з відзнакою фізичний факультет Чернігівського педінституту ім. Т. Г. Шевченка. Під час служби у армії виконував обов’язки офіцера-кореспондента дивізійної газети.
«Яд толстовської «правди» поділяв на роман передовсім, як на певну органічну цілісність, як на певну літературну форму. Він (Толстой) почав її систематично умертвляти. Розрихлений, у стані розкладу, зміст його безсило розпливається в «роман без героя», «роман-поток». Врешт розпухає він у слизьку потвору Джойсового «Улісса». Перший наслідок толстоєвщини — Пруст».
Зараз на FM «Шансон» включають наших перероджених «шансоньє». Зокрема, Гарик Кричевський співає те ж саме, що й співав, але українською… Ну, не знаю. Думаю, це добре, хоч і не моє.
За три тижні до свят:
— Василю, вставай – біда! Вовка втік.
— Де втік?! Як?
— А ти в нас чисто, ніби СБУ, нє? Коли не міна в них під самов сраков димит, то прослушка в Залужного! А воно тілько «де?», «як?», «га?»! Заразо лінива, сам мусиш знати, «як» – кілько казала, що задня стіна в сараї підгнила? З восені «ремонтуєш»! Вова недурний, там порпав, і прошу – в стіні дюрка є, а кнурика нема! Втік!
Будь-яка діяльність невловимою тінню залишає на людині відбиток. У неї важкі, наче олов’яні, очі, випиті баченим за довге життя. Обличчя темне, нерухоме, відчужене. А руки – на них лячно дивитися: вузлувато сплетені на животі, з пергаментною цупкою шкірою, набряклою на долонях від частого стикання з водою. І крижаний, лінивий спокій… Немає чуда, щоб потривожило його. Воно так: коли людина довго дивиться в безодню, безодня починає вдивлятися в неї.
В День зимового сонцестояння, 22 грудня, на 85-у році життя відлунав один із найвідоміших голосів України – голос Анатолія Олексійовича Єчка, багатолітнього диктора Українського радіо. Про смерть повідомила його онука Анастасія Сидоренко. Покоління мільйонів українців 1970-90-х років чи не кожного дня чули Єчка.
