Вчорашня їхня Паска із абсолютно порожніми вулицями та німим містом, нагадала мені мій Різдв‘яний вечір у Каннах. Згідно останніх тенденцій, вирішила я теж по-модньому. По-їхньому. Ніякої куті, устриці до шампанського і чоколядне поліно на десерт… А спершу на службу в собор. У довгій спідниці, в якій з моїм фейсом — я натуральна циганка Аза на пенсії із п’єси Старицького…
Цього разу я не просто так навідався до вуйка на Перевал, – я привіз йому свою нову книгу. Власне, сама книга складалась із оповідань, більшість з яких народились саме тут у бесідах із Дезийдерієм Васильовичем. Але попри це, я, подарувавши книгу, послухавши стриману похвалу вуйка, почав йому переповідати основні сюжети. Зрозуміло, що я більше зосереджувався на суспільно-політичних матеріалах, які не торкались наших попередніх із ним розмов.
У своїй «літературній школі» – відеокурсі на YouTube – майстриня оповіді Джойс Керол Овтс називає головним ворогом письменника зовнішній «шум», який його/її відволікає, перерви, що їх доводиться робити, і як наслідок втрату концентрації… Зі свого скромного досвіду можу підтвердити, що це гірка правда. Але тоді той самий ворог має бути і в читача. Просто якщо дивитися на літературу й читання як на забавку, а не на передачу досвіду, то неуважність читача – це його проблеми.
Сьогодні Василеві Васильовичу Яременку — поважні 91! А десятиліття тому, у 2012-му, Василь Нечепа в Чернігівському музично-драматичному театрі влаштував був сольний концерт з презентацією своєї книжки, що тоді побачила світ – «Рід козацький величавий». Перед початком імпрези дивлюся і очам своїм не вірю – у партері скромненько так сидить посріблений сивинами, але міцний і симпатичний Василь Яременко. Славетна постать багатьох поколінь факультету журналістики КДУ… Він читав нам «Історію української журналістики», і сам став історією… Таких, як Василь Васильович Яременко, на факультеті було мало, кого любили всі — абсолютно і беззастережно. Ну, хіба ще Степан Колесник та Микола Хмелюк з його російською літературою, де не стільки любили літературу, скільки дивовижного Хмелюка!
«У 209-ту річницю із дня народження українського письменника, художника та мислителя Тараса Шевченка Президент Володимир Зеленський провів зустріч із діячами культури та мистецтва. Захід відбувся у змішаному форматі: наживо в Офісі Глави держави та в режимі відеоконференції. До розмови долучилися відомі артисти, актори театру та кіно, художники, журналісти, продюсери, керівники культурних інституцій та профільних державних установ».
Ще на початках перестройки, коли Горбачов трохи утрусив та усушив насельників ЦК республіканських компартій, в Держагропромі приймали на тепленькі місця перших «відставних кіз барабанщиків». Сановитих переселенців з попередника сьогоднішньої Банкової — вулиці імені товариша Орджонікідзе. Контора наша за людом чиновним була — як князівство Монако, тому у цій вельми місткій тепленькій еластичній рукавичці «біженцям-сиротам» знайшлися і довгі столи з персональними телефонами, і навіть окремі кабінети з видом на Хрещатик.
Менше, аніж рік тому, в такому ж золотому вересні і жовтні, любив ходити до письменницького скверу поруч з Ірпінським будинком творчості. Падолист притрушував за ніч лавиці. Я обережно згрібав руду ковдру і всідався зручно з книжкою. Тими днями вкотре перечитував «Гру в бісер» Германа Гессе — давнє, вижовкле, як сама осінь, видання, яке купив на книжковій барахолці, зі штемпелем якоїсь сільської бібліотеки, яку, найімовірніше, вже закрили на той час, а книжки розпродали або здали в макулатуру.
На вихідні я вирішив подивитися анімаційний фільм «Мавка. Лісова пісня». У кінотеатрі мережі Multiplex, біля станції метро «Чернігівська», майже всі квитки були вже розкуплені, тож мені дістався перший ряд, місця в якому зникали на очах. У залі був аншлаг. Фільм адаптовано під жанр сімейної анімації, тому дорослих було не менше, ніж дітей. Пристрасті навколо фільму «Мавка. Лісова пісня» почали накручуватися ще з 2015 року, коли компанія Film.ua, дочкою якої є студія Animagrad, оголосила, що приступає до створення анімаційного фільму за мотивами драматичної поеми Лесі Українки. Частка держави у бюджеті фільму «Мавка. Лісова пісня» – 26,45%, або 49 мільйонів 519 тисяч 728 гривень.
«Я тебе породив, я тебе і вб’ю». Вклав в уста Тараса Бульби Микола Гоголь. Микола Васильович був непростий чоловік, як і його творчість. Про те писано-переписано. Радше зосередимося над в’яззю сучукрліту, що бере свій первень з опоетизованого плачу Ярославни на мурах Путивля. Відтоді й пішло-поїхало аж до Кочубиїва (нинішньої Одеси): шмарклі, сльози, розпука…
… Жбурнув книжкою, встав і пішов… Іво Бобул перервав інтерв‘ю з Еммою Антонюк… Закинув їй: «В 32 роки ти без дітей і чоловіка…» Кофлікт Іво Бобула з молодою журналісткою можна розглядати в різних аспектах — і він буде виглядати абсолютно по різному. Перше, що хочеться сказати — суттєво змінились принципи журналістики. Раніше на факультетах журналістики існував такий важливий предмет як «Основи журналістської етики»…
