Про дитячість нашого середовища… Прочитала на Фейсбук пост Чепиноги про те, що Шевченко (виявляється!) написав «Садок вишневий коло хати…» у казематі. Чепинога про це своєю чергою прочитав у Семківа. Приємно, коли люди на 5 десятку життя роблять для себе такі відкриття!
Я колись жив в Мурманську. Ще за совка. Це такий своєрідний Вавілон — русскіє, українці, татари, і т.д. Так от, майже завжди в компаніях, оці «русскіє» на четвертій хвилині видавали свій «ісконний йумарок»: Так ти h*хол? А знаєш как h*хли називають зажигалку? Спалахуйка! Ги-ги-ги! А знаєш пачіму малдаванє воду в туалєте не пьют? Патамушта галова в унітаз нє пралазіт! Га-га-га! А знаєш скоко татар нада, штоб лампачку закрутіть? Га-га-га!..
Квартал ніколи не вмів жартувати. Ніколи! Це завжди була тупа пародія на жарти, у центрі яких — недолугий українець. Роль останнього довгий час грав або сам Зеленський, або Кошовий, або вони у дуеті. Ці недолугі українці до 2014 року були головною приправою для довбо*обів із Москви – кіркорова, галустяна, баскова, лоліти, корольової.
«Як швидко творчий нігілізм запанував серед молодих. Як швидко руйнуються п’єдестали нашої віри. Як швидко роздаються максималістські вердикти заперечення і похвали: це — ГЕНІЙ, а це — ГРАФОМАН. Середини немає. Непотрібна. Та відкинувши її, ми втрачаємо здатність об’єктивного поцінування творчих індивідуальностей.
«Зачарована гора» (Der Zauberberg) — філософський роман Томаса Манна, опублікований у 1924 році (при бажанні можна подивитися однойменний фільм). Сам сюжет роману можна вмістити в один абзац: перед початком першої світової війни молодий інженер Ганс Касторп приїжджає відвідати двоюрідного брата, який знаходиться в санаторії для хворих на туберкульоз, розташованому далеко від мирської суєти – високо в Альпах (десь поруч з Давосом).
1.
Із кожним подихом й ковтком
все більше пізнаєш у світі.
Смакуєш істини відкриті
запеклий неук під замком.
Ти відчиняєш білий світ,
що б’ється, як у хвилях риба.
Довкіл розхитана колиба
і дратівливий живопліт.
Переглядаю списки прочитаного за рік від різних, зазвичай незнайомих людей. Читаю книжкову аналітику. Маю власні спостереження. Порівнюю. «Два мира – два Шапиро» (цитата в оригіналі звучить точніше). Що показує книжкова аналітика? Українці найчастіше купують і читають жанрову літературу. Перші місця — детективи, любовні романи, історичні романи.
1 січня нового року признаюсь: ніколи в своєму житті не дивився жодного концерту «Кварталу”95». Тільки іноді — фрагменти хвилин на 2-5, якими ілюструється чергове гавно їхнього виробництва. І то… Сьогодні зранку читаю чергові приклади їхнього так званого гумору, який знецінює все і вся у воюючій країні. Громадянами якої вони самі є. Це дивляться мільйони. І це мільйонам, мабуть, подобається.
А був же час, коли щедрувати заборонялося! Та й колядувати, меланкувати. Все заборонялося! А ми, групка студентів-журналістів і філологів Київського університету, щедрували. Розучували старовинні колядки, щедрівки, брали в університетському клубі народні костюми напрокат та й ходили вітати своїх викладачів, а здебільшого – письменників, режисерів, акторів напередодні нового року.
Відвідала Поетичні читання захисників України, підтримала саму ідею, свого чоловіка, друзів і знайомих. Слухала тексти: різні, споглядально-філософські, іронічні, болючо-тривожні… І ніби ділилася на дві людини — літературного критика, який фіксує влучність метафор, несподіваність образів, поетичну культуру й зростання тих, кого давно знаю і з ким мала честь ділити колись сцену, та звичайну жінку, якій у серці відлунювало все те жахіття, яке вони бачили, пережили, вбиваючи ворога, ховаючи побратимів.
