На щастя, не всі в Чернівцях мене люблять. І це цілком природньо. Кожен отримує мене таким, якого заслуговує. Одна представниця бомонду із букетом психічних захворювань взагалі мене не помічає, як і я її. Є одна продавчиня, яка постійно читає місцеву газету для колишніх колгоспників і докоряє, що я не читаю разом з нею, а відтак зовсім не орієнтуюся в місцевій політиці.
Господи, як же боляче. Якщо ти знаєш, що людина давно згасає і може відійти в будь-який момент, ти готуєш себе до цього, а коли отак — раптово і несподівано, це наче земля йде з під ніг… Я жартома називав його Батьком. Напевно, це сталося тоді, як вони разом із Олександром Зажирієм врятували мого батька під час важкого інфаркту. Я тоді в розпачі зателефонував йому – і вони привезли ліки, які стали рятівними…
Автор вірша, поет і воїн Максим Кривцов разом зі своїм Котиком учора був вбитий росіянами… Надзвичайно світла людина… Неможливо говорити “був..”. Він був поетом. Не воїном. Але він загинув. Загинув як чоловік. Як воїн. Разом з ним загинув цілий Всесвіт. Тексти і вірші. Нові сенси. Не написані рядки. Не прожиті хвилини. Не пережиті почуття.
Мені було шість років, коли я пішла колядувати. Вперше і востаннє. Вчительські діти не ходили колядувати, а якщо й ходили, то підпільно, і то до родичів. Мою старшу сестру Марійку прикривала бабця і вона дотримувалась усіх правил конспірації. А я була мала і, коли мої сусідки-близнючки взяли мене з собою у перший день Різдва на коляду, про це вдома не знали.
Пропалестинські екстремісти зірвали церемонію прийняття Бельгією статусу президента Європейського Союзу на наступних півроку! Церемонія відбувалася на центральній площі міста Мехелен – найпершої столиці Бельгії і Фландрії. На центральній площі міста зібрались тисячі людей, симфонічний оркестр і королівський хор виконали гімн ЄС, у небі на синьому тлі зійшлись у колі 12 зірок – головні символи Євросоюзу.
Спливають останні дні геополітичного затишшя. Після 13 січня — виборів у Тайвані — маховик регіональних конфліктів почне набирати обертів: Китай-Тайвань-США; Північна-Південна Кореї, Індія-Пакистан; Ізраїль-Іран (можливо й Туреччина); Балкани; давній конфлікт щодо Фолклендських островів; сепаратиський рух в Іспанії; конфлікти на мексикансько-американському кордоні, підігрівання есктремістських рухів в європейських мусульманських общинах…
З літами все більше стаю схожим на вуйка Ромка, якого вже не стріну ніґди… Вуйко глибоко і зі смаком кашляв. У грудях в нього щось клекотіло, булькало і хрипіло. Поміж грубими пожовклими пальцями димів дзиґар і дим стелився між липкими столиками напівтемної мордовні, огортаючи людей синім саваном.
Часто у цих книжках війна є тлом, іноді неймовірно цікавим. Наприклад, про часи напередодні капітуляції Японії цікаво читати у романах Юкіо Місіми (чи Мішіми — обидва варіанти уживаються), що був самовидцем цих подій. Він пише про бомбардування Токіо, в часі яких гинули сотні тисяч людей, хоча окремі райони лишалися неушкодженими, про евакуацію із міста, про евакуацію з Кіото, страх за тамтешній буддистський Золотий храм.
Іду в Кийові по Пушкінській, а внучка й каже: «Діду, се вулиця Чикаленка». Що тут скажеш: «Дідо виховав собі на голову». Себто я – п’янствував на сій вулиці по генделиках, а тепер маєш: «Чикалена…» Кацапстан лупить ракетами по моєму місту, а вдатні хохли справляють – куди. Ми з моєю внучкою, попри те, ходимо Старим Містом.
Вчора в неї був День народження… Досі не можу пояснити, чому ми з нею були в якійсь особливій дружбі. Інша річ – ближчі чи дальші подруги з часів навчання в технікумі чи університеті: дві Галі, дві Віри, Наташеля, дві Світлани, трохи дальша Ірина… Студентська пора чи відвідування тоді Літературних студій і загалом – молодість самі собою створюють якусь душевну близькість до “протилежної статі”.
