Еххх, а вечір перестає бути “томним”. Мало того, що “слуги” вже ініціювали звільнення Безуглої (яку багато хто називає Безумною) з посади заступниці голови комітету ВР з питань національної безпеки, оборони та розвідки – її вже почали звинувачувати у державінй зраді та шпигунстві на користь рф (шо, ще одна “слуга” попала? Так і до головного “слуги” може дійти) і вже кажуть, що є звернення до СБУ.
Телефон від нього задзвонив тоді, коли я відповісти не міг – за кордоном не став карати всіх моїх дозвонювачів дикими тарифами роумінгу. Але для чого я знадобився чоловікові із Чернівців, який кілька років тому приймав нас там із сином, але з яким ми до того не були зовсім знайомі..? Вже дома запитав про те його товариша, який, зрештою, і поміг нам отаборитися тоді в Чернівцях: «Чому дзвонив Іван Михайлович?».
Почув у гаражі розмову двох дуже літніх містян. Один притулився до старого «Москвича», а інший порався біля не менш старої «Лади». Вони вели розмову про поточний момент, але використовували наративи давно минулих літ. Вони продовжували жити в тих часах. Їх вже ніхто не переробить. Я також не збирався цього робити.
Сновська публічна бібліотека щиро дякує письменнику, земляку Миколі Миколайовичу Максимцю, головному редактору видавничого дому «Букрек», за чудовий подарунок для наших читачів – нову книгу «Танго осіннього саду». Пропонована книга – третій за ліком творчий ужинок відомого журналіста і письменника. Кращі вірші різних літ розкривають «історію душі тонкого лірика», досвідченого майстра пера, спонукають отримати естетичну насолоду.
“Якщо я колись стану поганою і черствою, то дорікну богові: навіщо він наділив мене гарячим серцем і прекрасною душею? Ніхто, жодна душа не відповіла ще взаємністю на мою любов”
(1 січня, 1884);
З чим добре їсти жовто-синє знамено, як гадаєте? «Що за запитання?!» – природне обурення. – «Хіба національний символ їдять?!». Уявіть собі, так – ще й за патріотичної підтримки особисто посла України в США Оксани Маркарової. Це в її ресторані «Рута» в центрі Вашингтона додумалися стромляти маленьку копію стяга в… котлету по-київськи. Переселивши таким чином нашу реліквію зі сфери духовної в тарілково-шлункову. Здається, навіть росіяни до чогось подібного не докотилися. Хоч якраз від них лише й блюзнірства сподіваєшся, на те й дикостан.
Щодо Безуглої найпростішим було б припустити, що вона просто втекла від санітарів. Але це далеко не так. Її активність останніх днів — частина масованої і спланованої атаки на Валерія Залужногоий. Безугла є представником тієї частини нашої влади, яка хотіла б “злити” цю війну будь-якою ціною. Війна їм заважає пиляти і дерибанити, жерти в два горла і мародерити.
Не вчи мене, як можна не любить.
Мені і так зосталося вже мало:
І сад новий не встигне зародить,
І в тім, що є,
Всі яблука зірвала.
Такий от час:
Минулася весна,
Ясного літа павутинка рветься.
Серед зими для тебе я – смішна,
Бо не впускаю холодів до серця.
Згадалося, чомусь, сьогодні з 90-х, як інфантильне українське суспільство обирало владу за принципом “головне, щоб війни не було”… Поки громадяни країн колишнього соціалістичного табору, правильно обираючи собі поводирів, драпали світ за очі з комуністичного барака під який тимчасово замаскувався російський імперіалізм, “мудрі” українці винаходили велосипед багатовекторності, нейтралітету та іншу подібну маячню.
Вчуся мовчати. Але як мовчати, якщо дійсність вганяє у відчай? Коли розмови про політику дають відчуття приреченості і безнадії? Якщо щодня дивишся, як країна рухається в прірву? Для мене перемога України у війні – питання геть не однозначне. Ніхто нам не гарантує перемогу. Історія буває дуже несправедливою та жорстокою. Влітку я написав: “Війну ми вже заслужили. Перемогу – ще ні”.
