У мене завжди був підвищений поріг гидливості. Якось у першому класі я йшла зі школи і випадково побачила дохлу крису. Це було настільки гидко, що мені вивернуло кишки, і я ніби заклякла на тому місці. Моя сусідка баба Галя, яка з вікна побачила це шоу із залишками шкільного обіду на тротуарі, не витримала та вийшла, накричавши на мене: ну що ти, дурепа, стоїш та любуєшся нею?
Category Archives: Суспільство
У Швейцарії — колись, а в нас — тепер…
Думка про думки
От і скінчилася наша казка. Новий рік, як свято, відійшов з перших урочистих лав щорічних застіль. Тепер це просто природна зміна часу, де один день змінює інший. 1 січня в Чернівцях був робочим днем. Вперше за багато років. Хоча майже не працюють підприємства сфери послуг і якось знехотя їздить транспорт.
Обіймаю
Обіймаю. Тих, хто не спить ночами, бо щосекунди чекає дзвінка з фронту. Або хоча б смс. Тих, хто молить Бога про зустріч. І тих, хто вже знає: зможе обійняти тільки подумки. Тих, у кого вже немає сил усміхатись, але треба. Бо поряд діти, їм теж страшно. А треба жити – і вчитись. І з ними вчитись, і замість їхніх вчителів вчити, бо вчителям теж важко, і вони, буває, зриваються…
Новорічні привітання Дастіна Негоффмана
31-ше!
Бути песимістом — здорово. Ти або маєш рацію або приємно здивований. Але я — оптиміст і постійно приємно здивований, хоча не завжди правий. Бути оптимістом легко. Треба лиш не читати новин і не слухати експертів. Чернівці — місто оптимістів, тут всі такі. Правда, останніми роками щось зовсім нема настрою. Але це минеться. Хоча гарантій нема, що минеться. Та то й не дивно. Навіть найвідоміші в світі фрази — i love you та made in china — обидві не дають жодних гарантій.
Актор і мушкетерка
Я вже не пам’ятаю чому, але ти мені чомусь не подобалася. Ні, ти гарна, розумна, приваблива жінка. Але щось мене стримувало завжди. Я залюбки з тобою танцював повільні танці, відчував, як ти заклично притулялася до мене і часто дихала мені у ліву щоку. Ти зовсім не втомлювала мене, з тобою завжди було цікаво і затишно. Але мене щось стримувало. Я не розумів що саме.
Зневага до смерті
Андрій Бондар пише: проспав всі тривоги, але снився мертвий Путін в труні… Пригадую, в перші дні війни, у Києві. Перші тривоги, перші ракети, перше, ще незвідане ППО наше… Звуки й видовища, до яких нас ніхто ніколи не готував. Коли хотілося загребтися поглибше в землю, ближче до її ядра. Вирить якусь затишну нору…
Любімо одне одного. Нам є кого ненавидіти…
Звісно, я пів ночі не спав. Тепер вже можна говорити, але моє серце майже зупинилося, коли всоте задзвонив телефон і голос на тому кінці сказав: «Вони влучили ракетою у пологовий». Вони. Влучили. Ракетою. У пологовий. Потім голос перетелефонував: «Видихай. Ракета пройшла по дотичній. ДСНСники молодці – витягли швидко 4-х породіль».
Печій тепер житиме з «печією»
Щодо Олексія Печія, ведучого “24 каналу”, який скориставшись акредитацією на саміт ЄС, втік закордон. Ніколи його не знав, не бачив в ефірі і не уявляю що це за людина. Зрозуміло, що його вчинок просто жалюгідний. Пояснення мотивів, ще більш жалюгідні. А наміри продовжувати працювати в сфері інформаційної політики за кордоном, повинні бути предметом уваги контррозвідки. Бо які наративи про Україну може тепер транслювати ця людина?