Автор вірша, поет і воїн Максим Кривцов разом зі своїм Котиком учора був вбитий росіянами… Надзвичайно світла людина… Неможливо говорити “був..”. Він був поетом. Не воїном. Але він загинув. Загинув як чоловік. Як воїн. Разом з ним загинув цілий Всесвіт. Тексти і вірші. Нові сенси. Не написані рядки. Не прожиті хвилини. Не пережиті почуття.
Category Archives: Суспільство
Моя перша і остання коляда
Мені було шість років, коли я пішла колядувати. Вперше і востаннє. Вчительські діти не ходили колядувати, а якщо й ходили, то підпільно, і то до родичів. Мою старшу сестру Марійку прикривала бабця і вона дотримувалась усіх правил конспірації. А я була мала і, коли мої сусідки-близнючки взяли мене з собою у перший день Різдва на коляду, про це вдома не знали.
Терпка розмова при столі і небі
Вулиця Чикаленка
Іду в Кийові по Пушкінській, а внучка й каже: «Діду, се вулиця Чикаленка». Що тут скажеш: «Дідо виховав собі на голову». Себто я – п’янствував на сій вулиці по генделиках, а тепер маєш: «Чикалена…» Кацапстан лупить ракетами по моєму місту, а вдатні хохли справляють – куди. Ми з моєю внучкою, попри те, ходимо Старим Містом.
Лицарі і гречкосії
Справжня постноворічна втіха читати фонтануючих ідеями щодо мобілізації. Тут і жереб. Тут і броня за сплачені податки. Спецбатальйони з депутатів, волонтерів, блогерів, автоінспекторів, футбольних арбітрів… Особливий струмінь з цього фонтану – нескінченні претензії тих, хто ненавидить феміністок: а чому жінок не призивають, рівність так рівність…
Два Різдва
Крисяче шоу
У мене завжди був підвищений поріг гидливості. Якось у першому класі я йшла зі школи і випадково побачила дохлу крису. Це було настільки гидко, що мені вивернуло кишки, і я ніби заклякла на тому місці. Моя сусідка баба Галя, яка з вікна побачила це шоу із залишками шкільного обіду на тротуарі, не витримала та вийшла, накричавши на мене: ну що ти, дурепа, стоїш та любуєшся нею?
У Швейцарії — колись, а в нас — тепер…
Думка про думки
От і скінчилася наша казка. Новий рік, як свято, відійшов з перших урочистих лав щорічних застіль. Тепер це просто природна зміна часу, де один день змінює інший. 1 січня в Чернівцях був робочим днем. Вперше за багато років. Хоча майже не працюють підприємства сфери послуг і якось знехотя їздить транспорт.
Обіймаю
Обіймаю. Тих, хто не спить ночами, бо щосекунди чекає дзвінка з фронту. Або хоча б смс. Тих, хто молить Бога про зустріч. І тих, хто вже знає: зможе обійняти тільки подумки. Тих, у кого вже немає сил усміхатись, але треба. Бо поряд діти, їм теж страшно. А треба жити – і вчитись. І з ними вчитись, і замість їхніх вчителів вчити, бо вчителям теж важко, і вони, буває, зриваються…