Культура

«Діаруш-аплікація», скраплена «Зубрівкою»

Радію зустрічам з Валерієм Ясиновським.
Більше — особистим. Не менше, коли читаю його твори. Саме ТВОРИ, хоча Валерій просить не називати його журналістику літературою. Так, мовляв, публіцистика…
Ні, Валерію, література! Тримаю в руках його нову книгу «2015-й. Діаруш – аплікація». Щойно з презентації…

Наша журналістика вихолощена канонами об’єктивізму, беземоційною констатацією фактів. У ній — середньостатистичний українець і безстатевий чиновник, а людини — нема! Наша «свобода слова» борсається в тенетах формату, дотримуючись канонів жанру. А в своєму «Діаруші»-щоденнику Валерій — розкутий, відвертий і вправний в усіх жанрах, і літературних, і журналістських.

Ессе, етюд, фейлетон, сатира, афоризми, віршовані форми…
День, подія, зустрічі, власні емоції, життєвий досвід і неабиякий хист підказують форму і зміст, стиль.
Валерій пише, як живе, як дише.

Щоденник про події 2015 року. Не буду переказувати.
Не перекажу. Треба читати.

Не підкажу де взяти книгу – наклад всього 500 прим.
Шукайте Ясиновського в Інтернеті, у ФБ, на сайті «ГРІНЧЕНКО-інформ»…

Трішки цитую, щоб закортіло:
«14 вересня. Говорити доброю українською — це славно. Але для нашого Верховного владця головне — РОБИТИ ДОБРОЮ УКРАЇНСЬКОЮ ДІЛО. Пучки пальців — найбільші оратори»…

Володимир Земляний

* * *
Щойно повернувся з події, яка, впевнений, не пройде непоміченою принаймні серед людей однієї групи крові — журналістів. Мій однокурсник, друг Валерій Ясиновський в прес-центрі Національної Спілки журналістів України влаштував оглядини своєї книги «2015-й. Діаруш-аплікація».

Багато зібралося різного поважного люду. Мені випала честь також сказати слово про книгу, що є, як на мене, зразком українства автора чи то в гострих, ядучих характеристиках влади «папєрєдніків», і нинішньої, чи то в чудових етюдах краси рідного краю.

Мені згадалися наші студентські капусники, де ми, розуміючи, що попереду екзамени, не зовсім поштиво, але гостро кепкували над викладачами, з приводу чого один з наших однокурсників нарікав, що ми «викладачьов обгидили» (говірка його рідного краю).

Так от Ясен ( так я його називаю ще з студентських літ) так майстерно, так гостро, здається, навіть із запахом, «обгидив» тих, хто нині при кориті, що диву даєшся, де взялися ті слова, балансуючи на межі літературній.

А які образки рідного краю, рідної країни!!!
Читаєш — і млієш.

А потім було «обговорення» оглядин книги. Поруч зі мною сиділа дівчинка, з якою я писав колись вступний твір на факультет журналістики. Тільки вона тоді поступила, а я їх «наздогнав» аж через 4 роки по тому, після армії. Бо вона в школі вчилася, а я – м’яча ганяв.

Ми згадували наше студентство, гуртожитки. І звати цю дівчинку Зоя Плехун (Шарикова). А VIP-особами обговорення були чарівна дружинонька книжкового іменинника — Наталка та сини-соколи Валерія Ясиновського — Артем та Іван.

Хіба можна про все розповісти?!
Мовою сучасної молоді — було класно і кльово!

Сергій Савелій
Світлини Андрія МИХАЙЛИКА

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

  • Погода

  • Новинар

  • Партнери