Культура

Бібліотекарка

– Вітаю з першою шлюбною ніччю! – вигукнула одразу з порога подруга. Вона не відповіла, лише посунула їй горнятко кави. Закурили.
– Ну, то як враження, мадам? – лукаво мружилася гостя.

– Їй було краще…
– Кому?
– Бібліотекарці.
– Нічого не розумію, – ошелешено кліпала подруга.

– Та ні, у нас усе дуже добре.
– То в чому річ?
– Сама не знаю… Коли була школяркою, ходила до бібліотеки навпроти нашого дому. З бібліотекаркою, блідуватою манірною дамою, в нас були довірливі дружні стосунки. Вона мені підбирала гарні книжки, інколи писала за мене реферати і твори. А я їй допомагала по суботах прибирати зал.

Одного разу запізнилася.
Вікно не світилося, але бачу, що двері не зачинені. Я тихо увійшла і обмерла. Майже все було видно від вуличного освітлення. На килимі під стелажами з енциклопедіями билися, тріпотіли, стогнали два тіла, мерехтливо-сині в ліхтарних блискітках…

Як ридала ця немолода жінка, шепочучи в самозабутті: «Господи, Господи, Господи!..» Щоб і собі не закричати, я закусила палець. Мене трусила якась скажено-солодка пропасниця, але чомусь я не відразу втекла. Я бачила і чула, як падають з полиць книжки на підлогу, і кожен стук відлунював гострим молотком у моєму мозку.

Його я впізнала – інженер з лісокомбінату, молодий спеціаліст, мешкав на квартирі в сусідньому будинку. Якось він приніс нам до бібліотеки халву і трояндовий лікер. Розповідав смішні історії про свою практику в лісовому заповіднику. На мене він поглядав, грайливо ніяковіючи.

…Боже, як падали книги на їх тіла, а вони того не помічали. По тому ще довго мене пробивала дивна дрож, коли я знімала з полиці книгу…

Помовчали. Відсторонено дивилися у свої чашки з крупинками кави.
– І що далі? – з нервовим смішком запитала подруга.
– Нічого. До цієї бібліотеки я більше не пішла. Але я загадала собі за будь-яку ціну домогтися, щоб цей чоловік став моїм. Щоб я, розумієш, відчула себе на її місці…

– То це твій Ігор?
– Ігор.
– Ну, от і маєш те, що хотіла.
– Так, маю…
– І що ж? – вкрадливо поглядаючи, допитувалася подруга.
– Нічого. Я й далі заздрю бібліотекарці…

Мирослав Дочинець

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

  • Погода

  • Новинар

  • Партнери