Недавно довідався від однієї пані, що насправді «щупальцями русского міра» є… Софія Ротару. Я далекий від ідеалізації цієї співачки. Але треба бути чесним. Свого часу ця молдаванка зробила для УКРАЇНСЬКОГО СВІТУ дуже багато.
Інша річ, що її змусили від цього світу відступитися — в силу зрозумілих обставин. А Україна, власне, її керівництво, за часів незалежності не захотіло повернути Ротару до цього УКРАЇНСЬКОГО СВІТУ.
Але ж наше керівництво, врешті, не знало та й зараз не знає, що таке УКРАЇНСЬКИЙ СВІТ…
Петро Кралюк
Поза сумнівами: Софія Ротару не є «щупальцями русского міра», а от що вона значною мірою стала символом совковості — про це говорити можна. Я сказав би так: Володимир Івасюк та Анатолій Євдокименко за участю Софії РотАру зробили багато для УКРАЇНСЬКОГО СВІТУ.
Без них вона навряд чи принесла б щось в українське естрадне мистецтво і навряд чи й відбулася б як навіть другосортна українська співачка.
Мені трапилося познайомитися з Сонею РОтар за декілька років до того, як вона почала працювати з «Червоною рутою». Брали участь у заключному концерті Всесоюзного фестивалю художньої самодіяльності на сцені Кремлівського палацу з’їздів. Не скажу, що вона справила враження на публіку…
Через пару років по тому я вперше почув ансамбль «Червона рута» у ресторані при готелі в Кутах. А ще через пару років сталося те, що мій колега — журналіст Олександр Климчук оповістив світові як «Червону руту Софії Ротару».
Готуючи цей матеріал до друку в газеті «News from Ukraine», якісь нюанси я погоджував з В. Івасюком (у моєму архіві зберігся його лист). С. Ротару пустилася українського берега остаточно після відходу А. Євдокименка, який сильно здав після смерті В. Івасюка.
Анатолій Євдокименко та Володимир Івасюк включили ще незрілу дівчину з молдавським родовим корінням в українську пісенну культуру, велич якої дала їй змогу відбутися як великому талантові.
На порозі зрілості Соня РОтар раптом усвідомила, що вона — молдаванка, і відтак стала Софією РотАру. Але молдавська культура — незрівнянно менший простір, ніж українська естрада, та й вплив Євдокименка-Івасюка зробив своє діло…
Перебування на стику двох культур, безумовно, не могло не підживлюватися непомірно великим впливом російської культури, яка зрештою поглинула С. Ротару. Це не зробило її російською співачкою, як та ж Алла Пугачова, але радянськість зацементувало в ній навіки.
Без А. Євдокименка та В. Івасюка їй не дано було трансформуватися після розвалу СРСР і стати явищем і символом культури незалежної України.
***
У контексті нашої розмови про роль етнокультурного фактору показовою є, скажімо, сценічна доля двох українських скрипалів-віртуозів: Василя Попадюка та Адама Онуфрійчука, яка склалися в обох по-різному.
Василь Попадюк реалізує себе повною мірою як український скрипаль, навіть живучи й працюючи в канадському культурному середовищі.
Буковинець Адам Онуфрійчук шукав себе то в молдавському, то в румунському культурному середовищі, а тепер мешкає в США. Його внесок і в молдавсько-румунську, і в українську культуру неспівмірний із тим, що робить В. Попадюк.
Попадюк збирає величезні аудиторії, Онуфрійчук –задовольняється вузькою, і то не камерною аудиторією. І політичний фактор тут абсолютно ні до чтого. Попадюка ви знаєте, а Онуфрійчука навряд…
***
Іван Козловський три чверті свого довгого сценічного життя прожив і пропрацював у Москві, але залишив більший слід в українській культурі, ніж у російській.
Найприкметніше у І. Козловському те, що він зміг уберегти себе від радянськості. Він справді був чи принаймні робив усе для того, щоб бути над кон’юнктурою, над політикою.
Володимир Іваненко
