Література для Юрка Гудзя була понад усе…
Коли жив у Немильні, можна сказати, бідував. Бо на гонорарах не дуже статків наживеш.
Ми пропонували Юрку роботу, на що він відповідав: «Дякую, але якщо я розпилятимусь, нічого путнього не напишу…»
Я так довго один.
Вже дощі
Білих вишень зламали скерцо.
На зелений жертовник весни
Покладу своє серце…
Стільки літ минуло, а коли читаю його рядки, ніби видрукувані на папері тоненькою рукою літератора, бачу Юрка усміхненим і разом з тим ніби зажуреним, таким розгубленим і одиноким.
«Вірші Немильнянського хлопця надрукуєте?» — питав з порога, ніби до редакції «Лесиного краю» прийшов не письменник, а початківець.
«А подзвонити дозволите?»…
І так щоразу тихо, наче несміло, заходив до кабінету, залишаючи після себе вірші, задушевну розмову, подих Немильнянського лісу і ніби щойно спаленого в грубці батьківської хати зібраного ним хмизу…
Він часто приходив, але вже не прийде.
Шкода. Боляче. Гірко.
Лариса Герус
