Культура

Іван Кочерга, оточений совєцькою ескадрою…

Початком жовтня далекого від нас 1881 року народився Іван Кочерга – видатний український драматург. Він народився у містечку Носівка на Чернігівщині. Батько працював на залізниці, родина часто змінювала місце проживання. Коли хлопцю було 10 років, родина оселилася у Чернігові. Там вчився у Чернігівській гімназії.

Після закінчення навчання Іван вирішив продовжити навчання у Київському університеті. Але у Чернігові залишилася його кохана дівчина – Аделаїда. Вона була на три роки старша, жила в родині старшої сестри, бо була напівсиротою: мати померла, а батько-скрипаль весь час пропадав на гастролях.
 

Майбутній драматург став студентом юридичного факультету та вчився на «відмінно». За це його звільнили від плати за навчання. У 1903 Кочерга закінчив виш. Але не став шукати роботу у Києві, одразу поїхав у Чернігів, де на нього чекала кохана Аделаїда. Іван працював чиновником у контрольній палаті, а у вільний час відвідував різноманітні вистави і писав про них рецензії у «Чернігівські губернські відомості» під криптонімом «И. А. К», або «Карфункель».

Через два роки Іван та Аделаїда побралися. У пари народилося двоє синів – Михайло та Роман. У 1910 Кочерга написав свою першу п’єсу. Вона була російською мовою та мала назву «Песня в бокале». Свій твір він розіслав у різні театри із підписом «Иван Кочергин». Але відповіді не отримав. Цю п’єсу взагалі вперше поставили через 16 років – у Харківському Народному театрі, в українському перекладі Павла Тичини.

1914 року Кочергу перевели до Житомира на посаду старшого ревізора губернської контрольної палати. Там драматург працював цілих 8 років. Але у цей період не написав жодного рядка. Після цього написав ще кілька п’єс російською мовою, а з 1925 розпочався український період творчості драматурга. Першою закінчив п’єсу «Фея гіркого мигдалю», згодом – «Алмазне жорно». В цей час Іван змінив роботу: з посади ревізора житомирської робсельінспекції переходить працювати літредактором у міську газету «Робітник». Кочерга часто писав на гостросоціальні теми, написав п’єсу «Наука і культура», де прославляв землю, а не індустріалізацію, за що твір заборонили. Але в цей час у Запоріжжі поставили його «Алмазне жорно».

Ось нібито і популярність. Наступною справді успішною була драма-феєрія «Марко в пеклі». Але насправді справи у Кочерги були кепські, чоловіку було важко жити у вічних злиднях, у чому він зізнавався у своїх листах друзям. Він хотів залишити роботу у редакції, але не міг – і так ледве вистачало грошей.

Врешті Іван написав п’єсу «Майстри часу». Подав твір до Головного репертуарного комітету Народного комісаріату освіти в Харкові. Там його заборонили і автор був у розпачі. Аж тут у Москві оголосили Всесоюзний урядовий конкурс на найкращу п’єсу. Тоді хитрий Кочерга переклав «Майстрів часу» російською, змінив назву на «Часовщик и курица» і відправив своєму другу. Той особисто відправив твір на конкурс – так вони заплутали журі, мовляв, автор з Росії. За умовами, п’єси підписували лише псевдонімами, а справжнє прізвище й адресу зазначали в окремих конвертах, які розкривали лише після оголошення результатів. П’єсі «Часовщик и курица» журі присудило перше місце. Друге віддали «Загибелі ескадри», що надійшла з Києва.

Коли ж настав час відкривати конверти з адресами, стався скандал. Виявилося, обидва переможці – українці. А найкращим міг бути тільки представник Росії. Тоді журі змінило результати – Кочерга посів лише третє місце.
Але й цього було достатньо, аби зробити справжній бум. Івана терміново викликали у Спілку письменників України, ввели до її президії, дали трикімнатну квартиру у відомчому будинку в Києві, де мешкали літератори. Нагороджена п’єса пішла на багатьох сценах СРСР, а також у Празі та Болгарії. Видали її й окремими книжками: українською мовою — в Харкові, російською — в Москві. Нарешті драматург не мусив ходити на службу, щоб заробити копійку. Успіх прийшов до Івана Кочерги, коли йому було 53 роки.

Він продовжував займатися літературною та громадською діяльністю. Але щасливий період у житті Кочерги тривав лише 4 роки. Спілку письменників очолив Олександр Корнійчук – той самий суперник, який посів перше місце після зміни результатів журі. Він зробив так, щоб п’єси Кочерги не ставили у театрах. Нові твори – не друкували. Тоді Івану довелося займатися перекладами, аби якось заробити на життя.

Коли розпочалася Друга світова війна, Івана Кочергу евакуювали до Уфи. Там він почав писати одну зі своїх найкращих п’єс – «Ярослав Мудрий». Після закінчення війни, драматург вирішив поставити її. Тривали останні репетиції, коли однієї ночі усі афіши в місті – зникли. Зранку до театру зателефонували та заборонили прем’єру. Виявляється, хтось написав донос, що назва вистави на афіши — жовтими літерами на синьому тлі. То була випадковість, але 64-річний драматург перелякався.
Щоночі чекав арешту.

На прохання режисера Кочерга зробив другу редакцію п’єси. 1946-го року прем’єра відбулася. Але тоді Спілку письменників знову очолив… Олександр Корнійчук.

Наступні три роки його не згадав жоден із літературних критиків. Нову п’єсу Кочерги «Пророк» про останні дні Тараса Шевченка – не видали і не поставили. У сім’ї знову немає грошей на життя. Іван Кочерга в черговий раз повертається до перекладацької роботи.

Нещасливо жив Кочерга і вдома – його сини припали до чарки і часто намагалися «вибити» гроші з батька. Доходило до того, що приїздили санітари, зв’язували їх і забирали до божевільні.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

  • Погода

  • Новинар

  • Партнери