Культура

Люблю…

Люблю дух старовіку біля коминка в гірській хижі, що загубилася в снігах, як у снах. Люблю невиразне, як обіцянка жінки, шептання молодого вина в бочці. Люблю пташині голоси о п’ятій ранку – наче осколки неба сиплються на землю.

Люблю, коли вранішня трава м’ятно холодить босі ноги – може, тому й називається холодна м’ята. Люблю, коли павутина – богородичне прядиво – чіпляється за вії, ніби підказуючи: зупинись, оглянься – ти на місці, і диво з тобою. Люблю печену картоплю, запхану в рукавицю, щоб дочасно пом’якла.

Люблю втомлено-впокорений шурхіт списаного аркуша.
Люблю світло за фіранками чужих вікон – воно різне, як і тайни, що там живуть. Люблю тримати в руках ваговиту в’язку ключів – їх чомусь завжди більше, ніж замкнених дверей.

Люблю гортати старі книги – від них віє влежаним, відстояним спокоєм. Люблю годувати вогонь, що, як пес, коли він ситий, то вірний тобі і з ним ніколи не буває самотньо. Люблю польові роздоріжжя, де кожна з доріг виявиться цікавою, бо ми – збирачі доріг.

Люблю довгі літні дні, коли, здається, ростеш разом із травами й деревами. Люблю в натовпі зустрітися з очима незнайомки, в яких одномоментно прочитаєш, що було, що є, що могло би бути і чого не буде ніколи.

Люблю розкіш лінощів недільного дня – найсолодшу з медитацій. Люблю безпричинний дитячий сміх – значить, янгол поблизу. Люблю роздивлятися лишайники на камені – найдавніший живопис світу.

Люблю казки – вони помагають розібратися з хаосом реального життя. Люблю писати історії, в яких слова грають, як інструменти в оркестрі. Історії, в які можна увійти й жити там. Люблю запаморочливий запах ладану, який нагадує, що священний дар життя – з тобою.

Мирослав Дочинець

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

  • Погода

  • Новинар

  • Партнери