Культура

Лист до товариша Сталіна

Цей вірш я знаю дуже давно, мабуть, ще відтоді, коли тільки навчився читати. І прочитав я його в нашій районній газеті: Порається мати біля печі// Обгортає пилом пиріжки// Знову хуртовина кожен вечір// Замітає стоптані стежки.
Запам’ятав і автора: Михайло Ребенок.

Для мене тоді його ім’я було таким же славетним, як, скажімо, ім’я Павла Тичини чи Максима Рильського. Адже я ще ніколи не бачив наживо поетів, які складають вірші і друкують їх в газетах і книжках. Познайомився ж із Михайлом Ребенком, моїм земляком, через багато років, коли вже сам широко друкувався.

З багатьох розповідей цього дивовижного чоловіка найдужче запам’яталася одна. Далекий 1953 рік. Загублене у глибоких снігах придеснянське село Лукашівка. В одній із приземкуватих хат довгими зимовими вечорами ледь зблискує вогник — то школяр Мишко Ребенок пише віршами листа до самого товариша Сталіна…

«Було мені тоді неповні п’ятнадцять, — згадував він. — Знаєш, як тяжко жилося тоді в селі. Не тільки дорослим, а й нам, дітям, особливо тим, і я був у тому числі, чиї батьки не прийшли з війни. Й досі пам’ятаю частівку з тих літ, яку, звісно, співали не в клубі:

Дві гармошки, один бубон,
У колгоспі жить не будем.
У колгоспі жить погано,
На роботу гонять рано.
А ми літо проробили
Нічого не заробили.
Тільки дали нам потроху
Ще й червивого гороху.
А картоплі нам не дали
І в кагати поховали.
Прийшла лютая зима,
Вся картопля погнила.

У той же час неабиякого поширення набули колективні листи до «товариша Сталіна», які складалися в райкомах і «приймалися одноголосно» на колгоспних зборах. У них доведені до зубожіння селяни «дякували вождю за заможне і щасливе життя у колгоспах».

Отож захотілося й мені написати Сталіну листа, але дещо іншого — сказати йому всю правду про наше злиденне життя, попрохати Йосифа Віссаріоновича якось поліпшити його… До того ж, вирішив написати віршами…»

Довго писав Михайло Ребенок того листа… Кожну літеру виводив у зошиті, не раз переписував, щоб і красиво, і без жодної помилки. Адже вірив щиро, що почитає ті його виболені дитячим серцем рядки «Сталін дорогий» і зжалиться над бідами селян із далекого українського села, зменшить податки, простить борги…

Важко нині гадати, що було б тоді із Михайлом, якби надіслав того листа. Адже, відомо, за подібні твори в холодних і неозорих пустелях ГУЛАГу опинялися не тільки дорослі, а й підлітки.

Але листа, на щастя, не було відправлено. Його в учнівському зошиті Михайла знайшов учитель і, як людина доброзичлива, розумна і чесна, повідомив про те не туди, «куди слід», а матері юного і нерозумного початківця. Відтак листа було спалено у печі рідної хати, його автора покарано і попереджено на домашньому рівні, після чого йому вже перехотілося поспілкуватися листовно із Йосифом Віссаріоновичем. Та й незабаром «великий вождь» помер.

Але зміст свого листа до Сталіна автор на довгі роки зберіг у своїй пам’яті і лише у 1988 році відновив на папері. А той 1953 рік був пам’ятним для Михайла Ребенка ще однією подією — чернігівська районна газета «Придеснянський колгоспник» (тепер «Наш край») надрукувала його першу замітку. Потім в тій же газеті з’явилися і його вірші.

Чималі надії, як на поета, покладав його ровесник, земляк і товариш юнацьких літ Володимир Дрозд, який став відомим письменником.

Та Михайло все своє життя пов’язав із журналістикою — набував основи професії у Київському університеті, багато літ працював у газетах Чернігівщини, зокрема, в багатотиражці камвольно-суконного комбінату в Чернігові.

11 січня – день, коли народився Михайло Ребенок. 1938 року в селі Лукашівка Чернігівського району. 2002 року його не стало. Нещодавно колеги та друзі Михайла Ребенка видали його малесеньку збірчину поезій «З глибини серця». Але там, на жаль, нема «Листа до товариша Сталіна».

Володимир Сапон

Йосифу Віссаріоновичу

Добрий день, великий Сталін!
Слава, честь Вам і хвала!
Піонери шлють листа Вам
З українського села.

Ви — наш вірний друг і вчитель,
Батько рідний, дорогий.
Ви — мов сонце, що всім світить
І гроза — для ворогів.

Вам, наш мудрий вождь і геній,
До землі низький уклін.
Ви — живий, безсмертний Ленін
Для сучасних поколінь.

Вам спасибі за науку,
За турботу, за народ.
Скільки Ви і Маршал Жуков
Заслужили нагород!

Ми до Вас ще не писали,
Але мусим все-таки.
Тільки Вам, товариш Сталін,
Довіряємо думки.

Від колгоспників артілі
Найпалкіший Вам привіт,
Від солдаток посивілих
І від нас, напівсиріт.

Не вернулись наші тата —
В грізних битвах полягли.
Так зате ж фашистів клятих
В боротьбі перемогли!

Та загарбники в країні
Залишили чорний слід.
В кожній хаті і родині
Є вдова чи інвалід.

Гарні вродою дівчата
Опускають вниз чоло.
Бо з війни ой, як багато
Славних хлопців не прийшло.

У старого і малого
Не вщухає в серці біль.
Так зате ж встає на ноги
Трудова сільгоспартіль!

Кличуть заклики яскраві
На стахановські діла.
Весь врожай іде державі,
Щоб багатшою була.

Люди трудяться завзято—
Хоч складай про них пісні.
Та нема селянам плати
На колгоспні трудодні.

Ми навчаємося в школі,
А в гарячий літній час:
Хто — на фермі, хто — на полі,
Хто — пастух чи свинопас.

Всі зусилля наші мами
Віддають щодня ланам,
А за працю ту ні грама
Не одержали зерна.

І картоплі-бараболі
Нам правління не дало,
Хоч її чимало в полі
Раннім снігом замело.

Наш колгосп в числі відсталих,
Обмина його прогрес.
Чом же нам, товариш Сталін,
Не сприяє МТС!

У бригадах — лише коні
Та із норовом воли.
Тож щемлять жорсткі долоні
І в дорослих, і в малих.

Часто зливи і посухи
Викликають неврожай,
А додати ще й розруху,
То хоч з голоду вмирай.

Чверть гектара є городу,
А яке з його життя!
Те не зійде, те не вродить,
Те з’їси не до пуття.

Чи терпиш, аби не з’їсти,
А доставить на базар
І за виторг взяти в місті
Необхідний промтовар.

У колгоспі ж заробили,
Як то кажуть, нуль один,
А потрібні гас і мило.
Сірники і сахарин.

Сіль і гумові калоші.
Пара кирзових чобіт.
Голки, нитки — все ж це гроші,
Ну, а їх наплакав кіт.

З полотна наш грубий одяг —
Від сорочки і до брюк.
Без мізерного городу
Нам би зразу був каюк.

Хто ж візьме додому з поля
Кілька бульб чи льону жмут,
Прокляне свою він долю —
Примусовку вліпить суд.

А доводиться там брати,
Хоч би й брати не хотів,
Бо є сім’ї, де у хаті
Ціла дюжина ротів.

В’язки прілої соломи
Носять люди в темну ніч:
Дров нема, то чим же вдома
Протопити айсберг-піч!

Ще нема достатньо хліба,
Сала майже не бува.
Є розвалені садиби,
Де ні двору, ні хліва,

Де ні птиці, ні худоби,
Ні корита для води.
Ще не встигли хлібороби
Відчепитись від біди.

Втім, плює на всі нестатки
Наш виносливий народ,
Та замучили податки
За хатину і город.

Не сховатись від комісій —
По селу ідуть щодня —
То на позику підписуй,
То не сплачена пеня.

Де знайти селянам гроші,
Як в кишені ні гроша,
Як за комір лізуть воші
І розхристана душа.

Для самих харчів замало,
А місцевий виконком
Вимагає, щоб здавали
М’ясо, яйця, молоко.

Чи взамін давай цибулю,
За недоїмки — теля.
І від зла згорнув би дулю,
Так мораль не дозволя.

Голова сільської Ради
Взагалі переборщив.
Він податки запровадив
За дерева та кущі.

Скрізь дзвенять сокири, пили —
Люди знищують сади,
Що з любов’ю їх ростили
Наші тата і діди.

Груш і яблунь жаль нам стало —
Аж загинуть всі вони.
Дорогий товариш Сталін,
Дай наказ, заборони!

Сад цвіте і плодоносить.
Скільки блага і краси!
Хто ж насушить фруктів в осінь —
Взимку їстиме кисіль.

У велику дуже скруту
Сад — рятунок для людей.
Тільки ягідку вщипнути
Вже не буде навіть де.

Щоб село було зеленим,
Учні школи залюбки
Навесні саджають клени,
І берізки, і дубки.

Доглядаєм вишні, сливи,
Пестим кожне деревце.
Ми веселі і щасливі,
І завдячні Вам за це.

У радянських піонерів
Нині дечого нема:
Книг, підручників, паперу.
То — дрібниці, то — дарма.

Всі ми прагнемо учитись
На «чотири» і на «п’ять»,
Та нерідко взимку діти
Не відвідують занять.

То подерся теплий одяг,
То зносилося взуття.
Живемо ж лише з городу,
Він підтримує життя.

Отже, просимо як батька
Вас, наш Сталін дорогий,
Трохи зменшити податки
І простити всі борги.

Не під силу нам ці суми,
Хоч під силу інше все.
Хай же атомною Трумен,
Передайте, не трясе!

Не боялися нікого,
Правда ленінська жива.
Є в нас ратна Перемога,
Буде й друга — трудова!

Наші люди — роботящі,
Кожен гідний похвали.
Значить, будем жити краще,
Навіть краще, ніж жили.

Є в нас Ви, товаришСталін,
Є у нас Країна Рад,
І вона, ми вірим, стане,
Наче той казковий сад.

Є в нас задуми крилаті,
Є і мрія, і мета.
Вибачайте, любий тато.
За відвертого листа.

На все добре, вождь і вчитель!
Слава, честь Вам і хвала!
З найсердечнішим привітом —
Піонерія села.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

  • Погода

  • Новинар

  • Партнери