Культура

Не халтурка під культурку, а життя на сцені

Щойно з театру.
Окрилений, осяяний, зачарований.
Є у нас класнючий український театр! Українськомовний. Сучасний. Живородний. З режисурою, од якої не одгонить самозакоханим снобізмом, зарозумілим фальшем, галайною «злобою дня» чи ярмарковою «ковбасою-чаркою».

З акторами, які у переважній більшості не грають вар’ята, не відканканюють халтурку під культурку, а проживають на сцені життя — із плоті і крові.

Полтавський академічний обласний театр імені Гоголя, б’ю чолом!
У столичному Театрі Франка полтавці показали неабиякий мистецький клас — виставою «Остання любов гетьмана» за п’єсою Анатолія Крима.

Не знаю, скільки у цій постановці самого драматурга, але те, що це безперечний творчий успіх режисера Сергія Павлюка, — видно без театрального бінокля. Як і блискучу гру акторського ансамблю на чолі з народним артистом України Василем Голубом.

Їй-бо, не гріх було б деяким нашим столичним династійним «балувням Мельпомени», які останнім часом аж надто густо обсіли горобцями провідні театри і зазвичай хвацько дзьобають вчорашню славу своїх справді талановитих батьків чи дідів,.. так от не гріх було б їм ниньки притулитися десь кузьочкою в залі та й гарненько повчитися у полтавських заїжджих Майстрів Сцени, раз свої домашні «метри» по тусовках, партіях, президіях та по олігархічних корпоративах повіялися.

Спасибі, Полтаво!
Освіжила славну стольну сцену, на якій останнім часом Квітка Будяк буя.

Валерій Ясиновський

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

  • Погода

  • Новинар

  • Партнери