Культура

Нічні обеліски

Крізь седнівську ніч лісовим яром верталися ми з гостини в Михайла Байдакова. Поснули птиці і навіть світляки.
Я блимав ліхтариком із телефону, направляючи світелко під ноги Наташі.
«Не треба, – сказала вона. – Мені присвічує вино».
«Що?» – запитав я.
«Це по Ремарку, – озвався ззаду Михайло Барабан, її чоловік. – Пригадуєте, як він писав у «Чорному обеліску»? Вино не потрапляє в шлунок, воно піднімається вгору, до очей – і змінює світ…»

 

Ми засміялися всі троє, і світ направду змінився.
Стало світліше, а може, ті слова просто зігріли нас у вогкій пітьмі сіверської ночі.

Тісними обелісками стояв збоку частокіл, за ним мріла сонна Снов, а далі сріблилася під місяцем долина, на якій князь Святослав із трьома тисячами русичів порубав і втопив у болотах дванадцять тисяч половецької кінноти.

На тій сіножаті тепер бовваніли суворі обеліски вільх.
Дерева, що скоро ростуть на верховодах, забуваючи про свої корінці в глибоких масних чорноземах…

Мирослав Дочинець 
Седнів на Чернігівщині

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

  • Погода

  • Новинар

  • Партнери