У зимові січневі дні і народився (1898 р.), і помер (1965 р.) Володимир Сосюра… Цього року минуло 120 літ з дня народження автора невмирущого вірша – «Так ніхто не кохав» (1922 р.)…
А ще Володимир Сосюра зізнавався, що «… колись ридав над віршами Тичини» (1963 р.), хоча…
***
Ніхто так не ридав, бо й не любив ніхто так,
пронісши все життя один мотив:
любов – на колір, смак, на нюх, на слух, на дотик…
Але Тичини я не полюбив.
Кого я не любив! Нальотчицю смугляву
з тугими персами й покірну Суламіф,
любив себе й покійного Еллана,
а ось Тичини полюбить не зміг…
Чого я не любив! Терпку сльозу і рану
розтулених, покусаних губів;
прокляту звабу молодого стану…
А лірики Тичини – не любив.
Кого я не любив! Любив я на панелі
під рудуватим сяйвом ліхтарів
коліна гладити Марії, Майї, Неллі…
А ось Павла Тичини – не любив!
Чого я не любив! Любив червоні дзвони,
вишневі губи, груди багряні,
червону ту зиму, червінці – теж червоні…
А ось Тичини не любив я, ні!
Кого я не любив! Людей, що на пероні,
і тут, біля ВУЦВІКу, шум юрби,
і плем’я дикунів на острові Цейлоні,
а ось Павла Тичини – не любив…
Чого я не Любив! Любив блакить високу,
любив я очі – сині й голубі,
і небосхил гнідий за степом синьооким,
але Павла Тичини – не любив…
Кого я не любив! Любив чужу дружину,
турчанок у чадрі, красунь усіх віків,
китайця Лі й свого Володьку-сина,
а ось Павла Тичини – не любив…
Чого я не любив! Любив я Україну,
Славуту і Донець, і колосіння нив,
червоний стяг, знамена жовто-сині…
Лише Павла Тичини не любив…
Кого я не любив! Любив я всяку птицю –
орлів і горобців, курей і голубів.
Любив я всіх, кого любить годиться,
і лиш Павла Тичини – не любив…
Ніхто так не любив! І не ридав ніхто так
над тим, чого ніколи не любив.
Коли ж востаннє загуркоче потяг,
я ось що всім нащадкам заповім:
Як смерть мене з життя в безсмертя зсуне,
шукайте серед тисячі гробів
могилу з написом: «Поет – боян комуни,
той, що Павла Тичини не любив»…
Гриць Гайовий
