Учора ми на «Хвилі» розповіли про чудового поета Анатолія Колошу, автора римованої мініатюри, що стала легендою — про «Романтичну ковбасу», а сьогодні в океані фейсбучної соціальної мережі Олена Житар з українського Сімферополя поширила не менш героїчну оду – ОДУ Борщу.
Ні пані Олена, ні хтось інший не знають, на жаль, автора сього блискучого шедевру.
Так часто трапляється – справжні поети зазвичай дуже скромні. Їм здається, що ціна їхнім віршам – невелика. «Та шо я там написав – дурниця, забавка…». А воно насправді – шедевр!
ОДА БОРЩУ
(Читати за 30 хвилин до обіду)…
…Свининка на кісточці, жменька квасольки,
Грибочки, капуста, штук три барабольки,
Морквинка, буряк, часничок і перчинка,
Листочок лавровий, укропу стеблинка,
Солодкого перцю й селери — частинка,
Петрушечки трішки та солі краплинка,
Одна цибулинка й шматочечок сала,
Щоб злотомедально та страва сіяла.
А ще – помідори додати у горщик,
І вийде — смачнющий український борщик!
Тепер треба взяти сметани гладущик,
Та миску пампушок гарячих пахущих.
Налити в тарілку духмяную страву,
За смаком додати сметанку в приправу.
Та хлюпнуть у чарочку грам п’ятдесят,
І в шлунок відправить вогненний заряд.
Крякнути, хукнуть і два огірочки,
Що перед обідом дістали ви з бочки,
Зжувати повільно. Й тепер вже, тихенько,
Хоч слина й клекоче, та ви – помаленьку,
Щоб ваше бажання — сягнуло зірок,
(Бо в шлунку – самотньо вола огірок),
У ложку здорову борщу наберіть,
І райський нектар той у рот покладіть…
Прожуйте, смакуючи, й ніжну пампушку
Вкусіть, як хижак — свою здобич-звірюшку.
І знову процес із борщем повторіть —
Хай вічністю стане солодкая мить!…
… Все, любий читачу, кінчаю свій твір,
Бо я вже від голоду – й сам наче звір…
P.S.
А Ігореві Петрюку цей чудовий вірш про борщ нагадав іншу поетичну борщову аналогію від неперевершеного Павла Глазового
Чудодійний борщ
… Серед ночі в завірюху стука хтось до хати.
— Гей, хазяєчко, чи пустиш переночувати?
Документи покажу вам. Я боєць піхоти.
Ми в похід ходили вчора. Я відстав від роти.
Дві доби блукав у лісі, не знайшов дороги.
Дві доби не їв нічого, приморозив ноги.
За дверима чути голос: — Вірю вам прекрасно.
Я одна, а ви мужчина. Це мені опасно.
А солдат зубами дзвонить: — Що ж тут опасатись?
Я ж два дні не їв нічого. Не почну ж кусатись.
За дверима той же голос: — Та воно-то ясно.
Темна ж ніч, а ви мужчина. Це мені опасно.
А солдат: — Та я ж кажу вам, збився із дороги.
Дві доби не їв нічого, приморозив ноги…
Відчинила жінка двері, просить гостя в хату.
Насипає борщ гарячий, подає солдату.
З’їв солдат борщу тарілку, ще й добавки просить.
Як наївся, розігрівся. — Мабуть, — каже, — досить.
Ти чудесна господиня, борщ у тебе класний,
І тепер я відчуваю, що стаю опасний.
