Культура

Павло ТИЧИНА і чорна машина…

Цією січневою морозною різдвяною порою народився (11-го за старим і 23-го за новим стилем) Павло Григорович Тичина — славний сіверянин. Про Павла Тичину написано і переписано дуже багато. Є ще й багато спогадів та переказів серед людей.

Минулого року, коли у селі Піски ми святкували чергову річницю поета, вже після концерту один жвавий парубок у камуфляжі щось мені спершу про його поезію, а потім про одну «телячу» партію почав «городити». І то так патріотично слова нанизував!

Тичину приплітав із чуттям єдиної родини і дружбою із руськими «братами»… Я запропонував йому одягти вишиванку, перейти на окуповану головорізами територію у Луганській чи Донецькій області, і читати там поезії свого земляка. Може тоді збагне, як жили при «братах» батьки та діди наші.

***
Якось уже в літньому віці Павло Григорович приїхав до того ж села Піски на Чернігівщині. Люди одразу обступили земляка і розпочали висловлювати йому свою пошану. Відомий поет, голова Верховної ради України, громадський діяч, перекладач… Павло Григорович подякував землякам і заспокоїв їх:

— То не моя заслуга, — говорив.
— А чия, — запитували земляки?
— То заслуга чорної машини…

Люди притихли.

— Он бачите чорна «Волга» стоїть? Ото вона все робить. Забирає мене вранці, а на сидінні чорна папка з документами засідання Верховної ради. Там усе вирішено і написано. Чорна машина везе після роботи додому. Другого дня знову приїжджає з чорною папкою. І так щодня…

Як можна було вижити у тій катівні?

Здавна у пам’яті моїй тримається переказ про перше трагічне кохання молодого поета у селі Добрянка, там же, на Чернігівщині. Так воно було, чи не так, але було. Володимир Самійленко запросив до себе поета на чисте повітря у Добрянку.  Самійленко там жив і працював.

Молодого, уже відомого Павла Тичину зустріла Наталка Коновал. Він не впізнав її, бо коли читав поезії для її батьків та сестер у Києві, вона була ще дівчиськом. Тепер — вони студенти. Наталка була закохана у молодого, повного сили та відваги поета. Вона сама запросила його до чаю, коли повечоріло і всі розійшлись. У цю ніч забулося її попереднє кохання і застереження щодо здоров’я молодої красивої Наталки…

… Ранком знайшли Наталю мертвою.
Кажуть, що після тієї ночі Павло Тичина не називав коханою жодну жінку. Якщо уважно почитаємо його поезії, то все стане зрозуміло…

Ви знаєте, як липа шелестить

Ви знаєте, як липа шелестить
У місячні весняні ночі?
Кохана спить, кохана спить,
Піди збуди, цілуй їй очі.
Кохана спить…
Ви чули ж бо: так липа шелестить.
Ви знаєте, як сплять старі гаї? –
Вони все бачать крізь тумани.
Ось місяць, зорі, солов’ї…
«Я твій» — десь чують дідугани.
А солов’ї!..
Та ви вже знаєте, як сплять гаї!
Це — 6 травня 1911-го…

На звороті рукопису цього вірша рукою Павла Тичини написано: «Не смерті я боюсь, Боюсь я похорону…». Липа не в селі Пісках шелестіла, як екскурсоводи розповідають, а у селі Добрянка. Одну із сестер Наталії звали Інною. Молодий поет страждав. Через п’ять років написав вірш, присвячений сестрі.

О, панно Інно…

О, панно, Інно, панно Інно!
Я – сам. Вікно. Сніги…
Сестру я Вашу так любив –
Дитинно, злотоцінно.
Любив? — Давно. Цвіли луги…
О, панно Інно, панно Інно,
Любов і усміх квітне раз – ще й тлінно.
Сніги, сніги, сніги…
Я Ваші очі пам’ятаю,
Як музику, як спів.
Зимовий вечір. Тиша. Ми.
Я Вам чужий – я знаю.
А хтось кричить: ти рідну стрів!
І раптом – небо…шепіт гаю…
О, ні, то очі Ваші. – Я ридаю.
Сестра чи Ви? – Любив…
А це вже – 1915-й.

Уже не довго залишалося до того часу, коли арфу Тичини — та й хіба лише його – поведе у прірву партія…

Василь Нечепа

P.S.
Павло Тичина – одна із найзагадковіших постатей в українській (радянській) поезії. Шкільні програми примітивізували його творчість. Я в тому пересвідчився, наслухавшись Станіслава Тельнюка (либонь, найбільшого тичинознавця) та пишучи нарис для «Друга читача» про поему «Похорон друга» (ходив на розмови до вдови поета Лідії Петрівни, перечитував поему)…
Ще більшою мірою допомогло мені зрозуміти Тичину студіювання архівів і періодики 1917 – 1930-х років.
… Зверніть увагу, який іронічний Тичина у викладеному тексті. Звернули? А тепер візьміть його вірш «Партія веде», який начебто започаткував йому нову, номенклатурну кар‘єру, і прочитайте його не так, як зазвичай читають, а з сарказмом, і ви побачите, почуєте й відчуєте іншого, поліфонічного й багатозначного чи багатосмислового Тичину.
… До речі, варто було поцікавитися, чи не залишили спогадів про Тичину його колишні помічники Яків Клименко (працював у відділі культури «Радянської України») та Дмитро Косарик.

Володимир Іваненко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

  • Погода

  • Новинар

  • Партнери