Культура

Перший сніг за одноколірністю осени

Тепер я зрозумів язичників, коли вони пізньої осени палять багаття до неба, розріджуючи одноколірність. Розумію шведів, що розмальовують свої будинки у яскраві червоні, зелені та інші кольори. Сірятина так паскудно нищить ніжні порухи душі — сірятина плотів, які ледь борються з нею позеленілими моховими заглибинами, сірятина голих дерев, понуро заниканих під сірим небом, сірятина сільських хат, мало яка з них бо пащекує свіжими кольорами, сірятина роз’їжджених доріг і стежок.

Зрештою, сірятина людей, що бредуть в напрямку магазину-ґенделика у сірому ж таки одязі…

І тут нарешті — пахощі першого снігу!
Так, цей сніг ще не пахне кавуном — це буває лише в середині зими — але він міняє навіть птахів: синички оно стають яскравими і вже вимогливо стукають делікатними дзьобиками у причілкове вікно, нагадуючи про потребу повторення минулорічної годівнички.

І паркани гордо біліють мікрофортечними мурами, і дерева наче повищали, бо вже не соромно їм світити голизною.

І дороги ще не заквецяні людськими ногами та автомобілями. І навіть люди поховалися по сірих своїх хатах, щоб не псувати святешну, храмову білизну першого снігу…

Василь Чепурний

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

  • Погода

  • Новинар

  • Партнери