Культура

Пішли ми з Женьою до Борі…

Був такий поет Іван ІОВ, він з усіма шістдесятниками був за панібрата, хоч і молодший на років п’ятнадцять. Бувало розповідає:
— Ото ми пішли з Женьою до Борі…
– З яким Женьою до якого Борі?
– Ну, та з Женьою Гуцалом до Борі Олійника. А в нього сидить Коля.
– Що за Коля?
– Та ж Микола Сом.

Ото Боря ставить на стіл бутлю з самогоном. А Коля й каже: «Наче дома у селі я – на столі стоїть сулія».
А Боря: «Крім сулії ковбаса, помідори і хамса».
А тоді вже і я: «Годі верзти балачки. Ріжте хліб на скибочки, ковбасу – на тарілки. Наливайте вже чарки, а в склянки – «Есентуки» та й підемо на дівки через поле навпрошки».
Так що я виграв.

А то вже я якось з Іваном йду Хрещатиком, а назустріч Боря Олійник, якого під руки ведуть Коля Сом і Женя Гуцало. Боря уздрів нас і кидається обнімати, хоч знав лише Івана: «Ахуймітє мєня, братія моя!».

І потягли вони нас у ресторан «Еней» в підвалі Спілки.
Там ми засіли за столами.
Поет поклав мені свою важку руку на плече і сказав: «Називай мене Боря».

Юрій Винничук

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

  • Погода

  • Новинар

  • Партнери