Культура

Шевченківська премія поетці із діаспори

Стало відомо, що лауреатом найпрестижнішої в Україні премії Імені Тараса Шевченка в галузі літератури стала українка із Мюнхена Емма Іванівна Андієвська. Їй нинішнього року виповниться 87 літ.

Удостоєна за ряд книжок. А їх у неї лише поетичних збірок, здається, двадцять дев’ять, а ще є й романи, пів десятка творів малої прози. Окрім того, вона автор тисяч художніх полотен. Одне слово, як казав мій один знайомий дідусь – заслужонна…

Можливо, й справді достойна.
Якщо не брати до уваги дочасно викинуту з конкурсу книгу Галини Тарасюк «Зоря моя вечірняя, або Пророк і Марія» про генія Шевченка і становлення українського духовності в Україні. Але це просто до слова… і всього лише моя приватна думка…

Звичайно, що Емма Іванівна цілком заслужила на відзнаку вартістю у 150 тисяч гривень з державного бюджету, бо вона вже, ген-ген, скільки літ трудиться в царині художньої творчості. Я особисто пам’ятаю її ще зі своєї шкільної парти, з кінця шістдесятих років минулого століття, коли захоплювався віршуванням і вивчив на пам’ять такого невеличкого віршика «Хвилі».

Він подивував мене тим, що був на шістнадцять рядків, але мав лише одну крапку в кінці цієї довгої строфи. А загалом це було поетичне полотно природи такого ось змісту:
Від клена до колони – високо,
По схилу течія крізь листя
То літом баб’ячим, то вусиком
Мерещиться, щоб стать смолистіш,
Щоб іскру вилущити з кахлі,
Вмуровану в рухомі мури…

Я тут у кінці поставив три крапки, у пані поетки стоїть там кома, і все лірично нав’язується далі колоритними образами, додається й додається новими ліричними кларнетами. Мені тоді дуже це подобалось.

Уже й не знаю звідкіля той віршик прибився до мене. А я лише нещодавно дізнався, що він уперше був опублікований у №7, 1961 журналу «Сучасність», на відкритті номера. Це був емігрантський модний серед прогресивних українців часопис, який видавався у Мюнхені, де мешкала тоді ще молода пані Емма. Вона тільки вийшла заміж за відомого українського емігрантського літературознавця Івана Кошелівця (1907-1999).

Іван Максимович був першим і багатолітнім редактором журналу «Сучасність». Ось і дозволив, що називається, розмістити три невеличкі поезії у номері…

Нова лауреатка родом із Донбасу, одначе ще з юних літ зробила вибір у бік свого кревного українства і на цій стезі добилася величезних успіхів. Пройшла велику життєву школу, мешкаючи помимо України з 1931 по 1943 рік і в США, і в ФРН. Але в творчості її завжди основу складала й складає любов до України, до її людей, нашої неповторної, барвистої природи.

Фахівці з літературознавства стверджують, що Емма Іванівна має свій, притаманний лише їй одній, індивідуальний спосіб передачі і мовно-стилістичних образів, і смислових асоціацій, в тому числі у її картинах на полотні, без чого вона також не уявляє себе. У неї своя манера письма, своя система подачі барв і смислових навантажень.

Одне слово, митець від Бога. Хоча дехто із критиків явно перебільшує, готуючи цілі трактати з приводу того, як належить читати вірші Емми Андієвської. Вони й без будь-яких літературних знань сприймаються легко і зрозуміло…

Шевченківська премія представниці літератури з числа авторів діаспори – це нагорода всім, хто за різних обставин залишив рідний край і продовжив творчо на нього працювати. Завжди, щомиті…

Щиро вітаю із цією відзнакою велику поетесу, письменницю, художника!

Олександр Горобець

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

  • Погода

  • Новинар

  • Партнери