Культура

Тьотя Ліда і поети

Якось на поетичному вечорі зібрались лише поети і вахтерка тьотя Ліда. Обіцяли прийти багато друзів, чекали навіть на фотографа, але той не зміг, бо працював на весіллі відомих програмістів. Нічого не поробиш, довелося читати один одному, плескати, що поетам категорично не подобається.

Мікрофон хрипів, заводився і від того настрій в усіх був геть кислий. Та ще й читали поети свої найкращі вірші, а це особливо дратувало. Одного разу відчинились двері, усі зраділи, сподіваючись що це глядачі або фотограф закінчив на весіллі. Але то був онук вахтерки тьоті Ліди, який заскучав у кімнаті відпочинку, і закинув у зал палаючий паперовий літачок.

Літак приземлився на піаніно лахміттям, догорівши, поки летів. Тьотя Ліда вибігла у коридор, насварила онука, дала йому ще паперу і повернулася до зали слухати вірші.

В залі відверто смерділо паленим, один відомий поет хотів було відчинити вікно, але і його теж насварила тьотя Ліда, бо в музеї не можна відчиняти вікна. Поет образився і більше не читав своїх віршів, хоча дуже хотів, і зрештою все ж таки прочитав – один довгий.

Наприкінці вечора, коли одному поету навіть не дали слова,
зі стільця піднялась вахтерка тьотя Ліда. Вона підійшла до мікрофона і попросилась виступити. Усі були проти, але ніхто не наважився сказати це вголос. Так завжди буває з поетами.

Зрештою, тьотя Ліда відставила у бік мікрофонну стійку,
оперлась на швабру і почала по пам’яті читати Пастернака.
Свіча горіла.., по залі бігали тіні і два поети бігали, вони шукали туалет.

Більшості присутніх було відверто не комфортно. Таких поганих віршів їм давно не доводилось слухати. Декілька зауважили, що у них самих є переклади Пастернака. І вони набагато кращі за оригінал.

Тьотя Ліда читала натхненно і довго, тому хтось дістав з наплічника пляшку і пустив її по колу. Поетична тусовка завжди відзначалась своєю згуртованістю. Коли в залі вимкнули електрику, дві пляшки впали на підлогу і залили килим ручної роботи 18 сторіччя.

Усі дуже зраділи, бо відчули, що власними зусиллями увійшли в історію. Зі стіни на поетів ще довго примружено дивився Тарас Григорович. Йому ніхто так і не налив.

Юрій Строкань

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

  • Погода

  • Новинар

  • Партнери