Шановні друзі!
Дорогі мої читачі і шанувальники моєї творчості!
Щиро дякую всім, хто був зі мною впродовж цих кількох місяців преміального марафону! Підтримував мене, підбадьорював, вірячи в мою перемогу!
Вибачте, що не виправдала Вашої надії, хоч я була з Вами чесною і детально пояснювала усі традиційні «схеми», з договорняками, відкатами, відмиванням грошей, за якими «працює» шевченківський комітет.
І от щойно отримала інформацію, що мій роман «Зоре моя вечірняя, або Пророк і Марія» не пройшов до третього туру!
Чесно кажучи, не здивувалася й не засмутилася.
Бо було би чудом великим, якби мене допустили до фінішу бездарні «смотрящі» над нинішнім літпроцесом, для яких Шевченківська премія не просто підробіток, а родинний бізнес.
Погляньте на склад Комітету впродовж останніх 20 років.
Як не мовчан, то голота, як не михайло слабошпицкий, то вже його син, скоро підуть дочки і падчерки, а над усім цим суддійством — вічний жулинський, а під ним різні кафедральні голодні холопи, які з усіх екранів розказують нам, темним, історію розстріляного відродження…
Прийшли й нові, навчені, хапкі…
Така печальна тяглість традиції… яка передається з року в рік…
Тому я навіть знаю, кому дістанеться премія, виходячи з того, що всі лавреати, або друкувалися у «Ярославовім валу» слабошпицького, або висувалися інститутом імені жулинського, чи «просвітянами», або переможуть молоді і зубасті, які довго чекали в кущах на здобич…
Кров тектиме ріками…
Бідний Шевченко! Але нам з ним своє робить!
От тільки б звільнили його чесне імя від цієї ганебини….
Галина Тарасюк
