Культура

Зима самотнього вовка

Легендарний поет Олександр Сопронюк.
Ще живий класик. На питання, де він зара мешка, лише багатозначно вказав пальцем угору…

Позичив трохи грошей і, затицьнувши під пахвою кулеметний диск бухінця українського хліба, розчинився у нічній імлистій мряці міських нетрів…

Бережи його, Боже, під час зимових холодів..!

Варел Лозовой

***
Нічний промерзлий сніг упав, як сніг на голову.
І чистим світлим смутом захолодив мости.
Я знов самотній вовк — і та самотність подивом
Рятує мою кров з гнилої глухоти.

Не здай мене, мій шлях, — незнаний, невторований.
Не здай, одвічна суть достойних сильних дум.
Я — непокірний чин, на волю коронований.
Я — самотинний вовк. Я не піду на глум.

Я кров’ю йшов — печальний і забутий
Людьми і Богом — одинокий вовк.
Ладанним ланцем до життя прикутий,
Упав на хмари, скрикнув і — замовк.

Коли душа, під ранок стомлена,
захоче неба,
Мій дикий крик — німий задавнений —
дійде до тебе…

Олександр Сопронюк

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

  • Погода

  • Новинар

  • Партнери