І пожалітися нема кому –
У кожного свої жалі.
І на дрібну зернину макову
Немає сили. Взагалі.
Квадрат вікна і куб помешкання
(Дощ в паралельній площині).
А постать меншає і меншає
Моя в мені. Моя в мені…
(Ольга Слоньовська. Зимове яблуко. ІФ. 2011)
Послухав самопроголошеного кандидата в президенти, байкера Петра Порошенка щодо законопроекту про мобілізацію. Той, хто ще 5 років тому обзивав зелених клоунів популістами, сам ним став. Всі дзюрять кип’ятком перед виборцями. А виборці воювати не хочуть. Ні у Фінляндії. Ні в Польщі. Ні в Ізраїлі. Ні в Україні…
От і все! Доба Джо Байдена ганебно завершилась… Якби я був прихильником теорій конспірології, я б зробив припущення, що дискусію в США і, зокрема, в Білому домі та Пентагоні щодо ударів ЗСУ по російських НПЗ було ініційовано Кремлем. Такі висновки робити передчасно, хоча спостерігаючи за тим, як стрімко в США розкручується ця тема — реально можна повірити без проросійських сил в оточенні Джо Байдена тут не обійшлось.
Запитали у Байдена: коли закінчиться війна в Україні? Байден: «Як тільки Конгрес затвердить пакет допомоги Україні, війна закінчиться». Звісно, це кон’юктурно-політична репліка. Війна точно закінчиться (і саме поразкою Росії), коли нинішня команда в Білому Домі припинить подвійну гру з агресором.
Деякі пригоди, що трапляються в моєму житті, не можна назвати ані містикою, ані паранормальними явищами, а скоріше дивними збігами… Їх було у мене чимало. А ось із найсвіжіших… Зустрічаю нещодавно товариша. Давненько не перетинались. Бачу, що він помітно схуд, одна повіка трохи смикається, колір обличчя не дуже здоровий.
Може того не усвідомлюючи, Зеленський під час недавнього інтерв’ю на Чернігівщині поставив шах і Байдену, і Трампу. «… Добре, якщо кредит, то хай буде кредит…». Звісно, слова не гросмейстера. Це слова від безвиході – нам не завтра, а вчора була потрібна допомога від США. Хай навіть у формі кредиту. І це шах.
«Якщо Конгрес США не допоможе, Україна програє війну», — поважно каже наш Ясновельможний. Дуже цікаво. Якщо доля України залежить від Конгресу США – то чому би Україні не попроситися 51-м штатом? А чого церемонитися… Якщо не 51-м штатом – то принаймні записатися 6-ою територією США (після Самоа, Віргінських островів, Маріянських Островів, Гуаму й Пуерто-Ріко).
Вахтанг Кіпіані вкотре підняв важливу тему — перейменування вулиць в українських населених пунктах. Умовно кажучи, замість імені чергового пушкіна вулиця стає Трояндовою. Була імені русского національного поета — стала імені рослини.
Чому деколонізація йде важче, аніж декомунізація? Бо це вже не про речі очевидні. Лєнін+Сталін = голодоморам, репресіям, засланням в Сибір і ненависній колективізації. А от Пушкін, Лєрмонтов, Гоголь, Булгаков, Толстой — це вписано, як механізм імпритингу, в культурний код поколонізованого населення.
Можливо, десь у світі існують люди стовідсотково геніальні (ні-ні, я без сарказму, чесне слово без сарказму, ну, серйозно!) й стовідсотково у собі впевнені. Але мені такі не зустрічалися. Принаймні я точно їх не бачила у власному дзеркалі. У мене самої, у моїх колег, які вже видали не одну книжку, час від часу виникає нав’язливе занепокоєння — чи все з моїм рукописом ок?
