Згадалась одна телепередача десь із 1990 року.
У Львові гастролює поет Позаяк (хто не знає цього творця — далі не читайте), декламує свої знамениті алко-поезії.
От тільки публіка не зовсім до теми підібралася — замість андеграунду в залі сидять членкині Союзу Українок, рухівці, інші патріотично настроєні львів’яни — почули, що прибув київський поет і очікували на щось про єдність українців, багатовічну боротьбу…
Нарешті йдуть питання з зали.
Довга мовчанка, і ось одна сердобольна членкиня зі смутком промовляє:
«Пане Позаяк, нашій Україні дуже потрібні молоді патріотичні люди, а ви ж так зовсім зіп’єтеся»…
На що поет відрік:
«Знаєте, пані, я на карбованець вип’ю, на десятку сп’янію, а на сотку понаписую…».
Але ж я тут не про поезію та горілку, а про — бе-бе-бе — грузино-донецький протест під Верховною Радою. Послухав заяви учасників — на мільйон потягнуло, почитав фейсбук — на тисячку засвітило, а поглянув на ефект — і на ломану копійку не набігло.
Краще б ви, хлопці, тихо собі пили, чи щось там нюхали, ніж у «велику політику» бавитися.
