Спорт

Футбольний «театр на подолє»

Вчора був останній футбольний поєдинок збірної України з її головним тренером Андрієм Шевченком, який я дивився. Тепер доти, поки цього, по-королєвськи вицігорного метросексуала, цього модельного панича із крісла коуча у збірній не турнуть, не приберуть поганою мітлою – на стадіон я не ходок і телевізор не вмикаю!!! Бо – доколє!, як кажуть за порєбріком.
 

Для кого вчора грала наша збірна?
І не тільки вчора.
Для братів Суркісів, для Павелка, для українських парламентарів і урядовців, може, для того ж таки «великого» тренера Шевченка? Якщо так – то вони ТАКОГО футболу заслуговують. Але для мільйонів українських вболівальників – тонких знавців і гурманів – те вчорашнє примітивне катаніє м’яча, той «театр на подолє» – то по суті наруга і всесвітня ганьба.

Ганьба не тому, що програли, а що грали паскудно, нездало, врешті, наплювательськи до тих, хто був на стадіоні, й гроші за футбол платив, а подивився чи то цирк, чи то балєт.

Порядний головний тренер після такої гри подав би у відставку. Але то, боюсь, не в Україні. У нас скоріше тисячі вболівальників порозбивають вдома телевізори з таким футболом, перш, ніж той-таки Шевченко визнає свою непрофесійність.

Мені цікаво, що робив свого часу Андрій Шевченко в Англії, окрім того, що сидів на лаві запасних «Челсі»? Невже він, такий «великий» і дипломований тепер тренер, навіть не усвідомив, не видивився в телевізорі, живучи там, що, скажімо, британські футбольні команди, навіть не в Прем’єр-лізі, а дворові – ні хвилини не стоять на місці і не ходять «пішки» на футбольному полі, а всі 90 хвилин «літають», ніби з карлсоном у дупі, і біжать, що характерно, уперед, до чужих воріт, а не грають по пів-матчу в пас із П’ятовим?

Через те там трибуни переповнені.
Бо футболісти грають для людей, для вболівальників.

Як можна забити і виграти без бою? Як можна виграти, тупцюючи пів-матчу на власній половині поля? Як можна виграти гру чи змагання у підгрупі за вихід у фінальну частину світової футбольної першості, коли Шевченко зібрав пів-команди «переляканих», а, може, сам їх налякав, котрі на чужу половину футбольного поля бояться йти, ніби за лінію фронту?! Дійшли сяк-так до «кругляка» посед «Олімпійського» – і знов назад, і знов назад…

І все це – головний тренер.
Його незугарність.
Жодних інших об’єктивних причин такій безпорадності гри команди нема і не може бути. Я вже не кажу про виконавців. Про їх тренерський добір і розстановку. Дехто бігав з вікритим ротом і закритими очима… Це ті, про яких кажуть, що вони можуть собі з дуру щось зламати…
І в той же час або в запасі сиділи, або взагалі поза заявкою були оригінальні виконавці. Хоча б той-таки Зінченко, або Циганков…

Словом, прощай футбол!
Принаймні доти, поки там кермує той, що «права купив, а їхать не купив»…

Леонід Ісаченко«ГРІНЧЕНКО-інформ»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

  • Погода

  • Новинар

  • Партнери