Спорт

Капітан-«колорадо»

Оригінальний житомирський поет В’ячеслав Шнайдер в одній зі своїх «нетлєнок» написав якось про загадкову вкраїнську душу: 

Один єврей знайомий був спитав:

 

 

«Іван, как ти всьо ето сочетаєш?!»
Дивився я на сонце і мовчав.
Єврею, ти мене повік не розгадаєш…

 

Ось і я вдивляюся у фото з Анатолієм Тимощуком, де він на честь чергової річниці Перемоги одного душогуба над іншим – більшовицького над фашистським – разом з російським футбольним клубом «Зеніт» покладає квіти. Вдивляюся і нічого збагнути не можу. Бо як збагнеш? Ну, нехай би поклав квіти убієнним. Як людина і християнин. Так ні! Він же ж ще і колорадську, «сєпарську» стрічку у руках стискає. І вона йому, та стрічка, руки не обпалює, та стрічка-символ, через яку тисячі наших хлопців – і земляків волиняка Тимощука також – наклали головами.

Але що до того Тимощукові?
Він же ж володар життя! А гроші не пахнуть. Ну то й що, що ще вчора був капітаном збірної України і на його честь звучав Гімн Української держави? Що з того, що на руці мав іншу стрічку, жовто-синю?! То ж учора! А сьогодні – «я єво поцеловала…».

Є вічна загадка любові, казав Григір Тютюнник.
І нема жодної загадки у зради. Тому можна дивитися на фото Анатолія Тимощука із «сєпарською лєнтою» в руці до болю в очу – і нічого не розгледиш. Якесь видиме каліцтво чи убозтво навіть не проблискує. Нормальний зовні чоловік, нібито. Можна навіть при зустрічі доторкнутися до нього, як до колишнього кумира, – і нічого не відчуєш. Буде, певно, лиш невинно посміхатися натомість…

Він ще й досі залишається почесним громадянином рідного Луцька, хоча тамтешні «ультрас» заприсяглися: цього звання його позбавлять.

Втім, для Анатолія Тимощука, вочевидь, це – як воші з Тимоші.
З такими грішми і таким життям його вже не тримають ні жодні корені, ні жодні моральні принципи.

А тим часом мільйонна футбольна «ультрасівська» спільнота, і не лише у Луцьку, а по всій Україні, віднедавна змінила Тимощукові «паспортні дані». Його тепер інакше, як зневажливим «Толян», не прозивають. А на його фото, «у комбінацію» до бутсів і трусів, на утлі плечі неодмінно домальовують ватянку. Засмальцьовану, але теплу. В ній «Толян» ніколи не замерзне. Бо хто зна, як завтра може скластися його життя? Ще може так трапитись, що та ватянка йому ой як знадобиться. І не в Україні, звісно, а в Росії.

Леонід Ісаченко«ГРІНЧЕНКО-інформ»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

  • Погода

  • Новинар

  • Партнери