Олександр Усик, поки що непереможний суперваговик, вийшов у фінал Всесвітньої боксерської суперсерії і чекав на суперника, який мав визначитись у бою між росіянином Гассієвим та кубинцем Дортікосом.
Як чекають поважні зірки претендентів?
Зазвичай – великодушно усміхаючись, тримаючи гонорову відстань до часу «Ч».
Натомість Олександр Усик, як Омелько з конопель, раптом вискочив в російському Сочі на ринг до переможця Гассієва, свого майбутнього суперника, і давай того заповзятливо вітати, давай робити з ним селфі…
Так прості перехожі на Хрещатику просять сфотографуватися з Іво Бобулом чи Володимиром Кличком.
Але що примусило великого Усика ставати в благоговійну позу перед якимось Гассієвим? І що він мав на увазі, коли на чужому ринзі та при команді суперників підсумовував свої банальні розмисли «мишебратським»: «Никто не отменял быть людьми…»?
Про що він і перед ким він?!!
Хто йому всього того нарадив?
Ну, хто?
На поїздку до Сочі міг благословити «блаженнєйшій» митрополит Онуфрій… А «бить людьми» могла нарадити Надія Савченко…
Шкода, що в зірковий час Михайла Горбачова Олександр Усик був ще маленьким хлопчиком, а то б він точно затямив крилате: «Ми нє позволім кому нєпопадя, у нас своя голова!»
Леонід Ісаченко, «Грінченко-інформ»
