Суспільство

Бабуся Галя, що лупцювала мене віником…

Іноді, за глобальними подіями, забуваємо про життєві — на перший погляд, звичайні і поточні. Так і я мало не забув, що 5-го грудня минуло 5 років, як відійшла у вічність моя бабуся Галина Дем’янівна Вознюк (Франчук). Бабуся була надзвичайно колоритною особистістю, прожила довге і нелегке життя (народилася 1923 р.).

Пережила два голодомори, про що завжди детально розповідала, ніколи не приховувала свого негативного ставлення до радянської влади. 1943 р. була вивезена на примусові роботи до Німеччини, де познайомилася і одружилася з моїм дідусем Миколою Микитовичем Вознюком.

Це вона лупцювала нас віником, коли ми на Купала не прийшли до хати ночувати, а лягли на сіні. Казала: «Це ви в Києві письменники, а тут — мої онуки, тож маєте слухатися!». Свої листи до мене на військову службу закінчувала словами «Твоя сварлива баба»…

2004 року, напередодні виборів, казала своїй приятельці, якій дали 20 грн, щоб голосувала за януковича: «Верко, якщо проголосуєш за того бандіта, дорогу до мого обійстя забудь!»… «Так мені ж гроші дали…» «То віддай на церкву або бідним! Мені теж приносили, але я навіть до рук не хтіла брати…»

Завжди любила людей і мене того вчила. Все, що в мені є позитивного, вважаю, зародилося завдякі бабусі Галі, як її всі називали в родині.

Я вірю, що ЗВІДТИ наші покійні близькі стежать за нашим життям і, коли є нагальна потреба, допомагають. Зрозуміло, що не в усьому я живу за бабусиними настановами, але завжди прошу пробачення і часто каюся. Але загалом хочу робити все так, щоб вона мною пишалася.

А це — одна з останніх наших фотографій, здається, весна 2007 року. Знимкував письменник і журналіст Володимир Захар’єв, за що йому велике дякую!

Сергій Пантюк

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

  • Погода

  • Новинар

  • Партнери