Микола Петрович Зрадоножко не вірив у безвіз, але новий біометричний паспорт все ж таки отримав «на всякий случай». Зібравши всі документи та красіво вдягшись у вишиванку, зранку 11-го червня відправився до аеропорту Бориспіль, щоб лічно переконатися у маніпуляціях та обмані. Дочекався своєї черги і простягнув офіцеру прикордонної служби у віконце чистий як сльоза паспорт.
— Куди подорожуєте? – запитав офіцер…
— До Берліна, — відповів Микола Петрович
Прикордонник «прогнав» паспорт через комп’ютер, поставив штамп на перетин українського кордону і повернув Зрадоножку: «Щасливої дороги! Приємної подорожі!»
— Що оце і всьо? – здивувався Микола Петрович
— Ну да, а що ви ще хотіли?
— А всякі додаткові провєрки, документи, довідки?
— Ні, дякую, нічого не треба! Щасливо!
— Це непорядок, — захвилювався Микола Петрович. — А як же ось моя характеристика, дві фотографії. Ось ще виписка з банку. І готівка… (Микола Петрович простяг у вікно свою останню взятку в повному обсязі, туго обперезану резинкою).
— Та не треба кажу нічого! – почав втрачати терпіння офіцер…
— А ще ось у мене флюорографія, довідка про сплачені комунальні, воєнний білєт, красний діплом мукомольного технікуму, наградні документи, шість грамот, прививка од бєшенства, довідка про перебування на Майдані, тест на патріотизм та мову (97,8 балів кстаті), «Кобзар», СD-диск з концертом Іво Бобула, текст виступу Ірини Фаріон на науковій конференції «Шоб ви всі повиздохли»…
— Та йдіть уже, ради бога! – простогнав прикордонник, не затримуйте людей…
— Куда? – розгубився Микола Петрович
— Та в Берлін же! Чи куди вам там треба?
— А можна я назад вийду? Я ще щось не готов трохи, — попросився Микола Петрович.
— Та хоч вперед, хоч назад, хоч куди хочеш, задовбав уже, – втратив залишки лояльності офіцер прикордонної служби…
Микола Петрович повертався на автобусі з Борисполя до Києва…
«Доведуть страну до ручки, казли, — думав сам собі. — Ото тобі й безвіз… А я казав…»
Віталій Чепинога
