Суспільство

Через ліс до ПОГРІБНОГО

Земляк і вчитель…
Коли закінчувала навчання — він був куратором моєї дипломної роботи. «Пиши так, щоб мені за тебе, землячко, не було соромно». І це подіяло. Захистилася на п’ять!!!

Попоїздила тоді в чернігівські обласні, районні архіви, бібліотеки.
Тема була «Преса Чернігівщини: від минулого до сьогоднішніх днів». У будні пишу від руки, потім одна жінка на машинці в редакції Бобровицького районної газети набирає, а на вихідні — везу до Погрібного велосипедом через ліс на дачу в Мочалище читати…

У нього там над гаражем на другому поверсі така собі творча майстерня була.

… Править, покрикує вголос, але відчуваю, що душею радіє, бо очі сміються. Вже як отримала диплом, підійшов привітати. Запитав, що найважче було? Сказала правду — дванадцять кілометрів через ліс ганяти кожні вихідні із села у село по нерівній лісовій дорозі на велосипеді…

Ото тоді вперше почула як він голосно сміється.
Це був 1999 рік. Дякую Олександрові Сопронюку, що навіяв своєю поезією ці теплі спогади. Ту непрорминущу Пам’ять, яка зігріває…

Олександр Сопронюк
Анатолієві Погрібному, вчителеві

Зими нема. Осіння драглість.
Нема нічого. Тільки путь.
До Вас. Туди. Безтямна тяглість.
Німої туги вічна суть.
І муки книг, що проминають.
І радість істин, що живуть…
І віщі сни, що не прощають.
І мрійники, що ще прийдуть.

Тетяна Череп-Пероганич

P.S.
… Десь років десять тому знімали з телегрупою на Черкащині молодого майстра, який робив бандури. (Соромно, але прізвище уже не пам’ятаю). І раптом телефонує Наталка Волошин: «Ти не знаєш, де можна взяти молозива? Погрібний помирає, попросить молозива…»

А ми ж якраз у селі.
Хлопчина-майстер, як почув прізвище Погрібний (знав його, виявляється, з «Просвіти»), загорівся — я, каже, знайду! Дзвонили ми з ним скрізь, їздили по селу, і по селах довколишніх — але хто ж в селі планує, щоб корова під зиму розтелилася?!

… Часто досі, як побачу на базарі десь молозиво, думаю – чи знайшли тоді його родичі для Погрібного?..

Таке ось просте у Анатолія Григоровича було бажання перед Вічністю – згадати смак дитинства…

Люба Пилипенко

P.P.S.
Цікаві доповнення до спогадів…
Та дача в Мочалищі (Мочалищах) за мого бування там була материнською хатою. А тут уже: дача, гараж і творча робітня на другому поверсі… Незвично…

А передсмертний потяг до молозива був, очевидно, спогадом про раннє голодне дитинство.  Це передсмертне бажання А. Погрібного нагадало мені про інше, про що я не написав у нотатках до моїх спогадів.

Хоч він народився партизаном (у лісі) й мав важке дитинство, він – я певен – ще жив би й творив би поряд з нами, якби мав достатньо сили волі подолати ту звичку, яка підірвала його здоров‘я і зрештою забрала його життя.  Це – куріння.

Скільки разів він пробував кинути палити, скільки разів починав вживати різні пігулки (одним із таких засобів був табекс, здається), а потім зривався, не витримував і продовжував смалити…

 Володимир Іваненко 

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

  • Погода

  • Новинар

  • Партнери