Суспільство

Держава із членством і громадянством…

Регулярно чую від співгромадян фрази такого штибу:
«То все держава винна…», «То держава в нас така…», «В бідній державі бідні люди…», «Ось в інших державах до людей ставлення інше, а наша держава…», і сотні інших варіацій.

Дивишся на це все, слухаєш, і згадуєш як Людовик XIV (принаймні байка так каже), промовив «ДЕРЖАВА – ЦЕ Я!». І розумієш, що у наших співгромадян здебільшого формула антагоністична – «ДЕРЖАВА — ЦЕ НЕ Я!». Це хто завгодно — президент, депутати, прокурори, масони, інопланетяни, але не я!

Насправді держава — це і є оте середнє арифметичне наших всіх помислів, поглядів та прагнень. Держава — це ж така собі велика-велика «громадська організація», а громадянство — членство в цій організації.

Це не в бідній державі бідні люди. Це бідні люди створюють бідну державу. Це не правителі у нас дурні, це наша середньоарифметична народна дурість обирає таких. Це не держава винна, що її розкрадають по шматках. Це ми винні, що не здатні збудувати міцну державу і покарати пройдисвітів.

Наші міністри не йдуть у відставку після гучних скандалів, бо ми в цьому винні!

Нашому середньостатистичному виборцю можна з завзяттям гадити на голову, а потім знову помастити язика медом на виборах, і він з радістю проковтне.

Щоби ми зажили добре, треба зрозуміти одну просту формулу: ДЕРЖАВА — ЦЕ МИ!
Яку будуємо, в такій і живемо.

Андрій Попик

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

  • Погода

  • Новинар

  • Партнери