Суспільство

Дошки Прилюку нема, а похабєнь висить…

Друзі, це той момент, коли люто бракує слів.
Навіть нецензурних. Отам, де у стіні більмує чотири отвори, донедавна висіла меморіальна дошка. З барельєфом людини, дорогої десяткам поколінь випускників факультету журналістики столичного Шевченкового університету.

Багато років тому я був присутній на церемонії її відкриття. І розповідав старшому синові, тодішньому школяреві, що у цей під’їзд ми, студенти, заходили, як у рідний дім. Що з нього починали наш щорічний ритуал Новорічної коляди. Тут, у теплій оселі нас завжди радо стрічав «пан-господар» — декан Дмитро Михайлович Прилюк, і господиня Віра Григорівна.
 

…Тоді, на велелюдному відкритті меморіальної дошки Дмитрові Михайловичу, виступали його учні, які зробили добру славу нашій журналістиці.

А нині дошки нема.

Замість неї — оці чорні бездонні більма. Контрольні чотири «постріли» у серця багатьох з нас, у скроню пам’яті сотень і сотень.

Акурат біля входу у знайомий під’їзд — розчепіренська скляна вітрина осього «завідєнія» (суджу з лейби «ОТКРЫТО»).

У європейських столицях точки такого «дизайну» зазвичай громадять у певних кварталах, оздоблених червоними ліхтарями і засторогами в путівниках. А в нас це – «писк» маркетингу.

Оргазміазми «культурки» ошалілих од влади малиновопіджачних вип(б)ло(я)дків з барахолок 90-х.

Оця похабєнь захрясла, а дошка Дмитрові Прилюку зникла.

Кому вона завадила?

Невже творцям оцієї «будуарної естетики»?

Але ж чиїмось владним розчерком пера цей вандалізм у самісінькому центрі столиці благословився? І чи можливий такий розбій без рішення Київради?

Звертаюся до НСЖУ, до всієї журналістської спільноти, до громадськості:

Друзі-колеги, АЛЯРМ!

Змобілізуймося!

Треба гуртом негайно знайти організаторів і виконавців цього злочину!
Знайти і засудити! Тюрма по них ридма ридає!

Валерій Ясиновський

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

  • Погода

  • Новинар

  • Партнери