Він був сином свого часу — часу російської окупації України. Хоча сам по собі був доволі симпатичним чоловіком і зробив для Чернігова корисні речі — наприклад, спроектував вісь від Катерининської церкви до виїзду на Гомель, завдяки чому місто отримало чітку структуру.
Але, скільки тут не жив, а лишався вірним своїй російській, північній натурі. Так храм на Яцево спроектував у типовому російському синодальному стилі. Про що я йому говорив, а він і не заперечував…
Пригадую, як він колись повів мене до себе додому, а жив він у будинку буквою П, між Магістратською та Ремісничою. Заводячи до квартири, із гумором та окаючи, розказував, як у цьому будинку жили до війни чекісти: «Ані пєріадічєскі атстрєлівалі друг друга — абичай такой у ніх бил, что лі…»
А в квартирі показав свою картину — на ній те, що росіяни називають омутом. І був він такий смурний, темний, наче ось-ось якась Кікімора вилізе…
Я не втримався і кажу: «Це ж російська північ!».
А він розвів руками і каже, що від природньої натури не втечеш…
Так співпало, що Віктор Устінов недавно помер (у свої 92 роки), побачивши руйнування спроектованої ним Алеї героїв — власне, не самої алеї, а комуністичних бовванів на ній. Та за ними він і не переживав…
Василь Чепурний
