Суспільство

Ленінградці-хіпстери із «розведьонними мостами»

Є у мене одна інтимна історія про хитросплетіння культури та спорту… Стояв собі липень 1989 року. Нас, молодих борців самбо, відвезли на збори до Молдавії, де ми успішно збирали на плантаціях помідори та яблука. Іноді ми забирались на сусідню бахчу, розбивали об землю кавуни, витирали брудні руки і вгризались у червоний ягідний м’якуш, задовольняючи спрагу.

А спека була ще та.
Потім ми повертались до табору, мились і йшли до їдальні обідати.

Разом з нами відпочивали у цьому ж таборі якісь хіпстери із Ленінграда. Усі з нас знали, що ленінградські хіпстери – це неодмінно культурні люди. Але вже на другий день знайомства, вони почали приходити до їдальні лише у плавках і ми, молоді борці, запідозрили певну невідповідність сталому образу ленінградця.

Навіть я, маючи тоді лише юнацький розряд з боротьби, знав, що до їдальні не культурно ходити майже роздягненим. Це тривало доволі довго, поки під час чергового тренування, яке відбувалось просто неба, на траві, не прийшли на нас подивитись запухлі від пиятики ленінградці.

Вони вмостились на колоду і, розкинувши ноги, азартно на нас споглядали. Можливо б нічого й не трапилось, але дружина тренера звернула увагу на певну зневагу до спорту з боку хіпстерів. З їх розкинутих ніг повивалювались яйця, і це виглядало огидно. Особливо, нам, спортсменам, було огидно. Майбутнім чемпіонам.

Тренер не довго чекав. Тим пак ще за їдальню тримав на ленінградців «зуб». Зрештою, він повільно підійшов до юрбища поціновувачів зимового палацу і мєдного всадніка і увалив одному з «грєбенщікових» по «колоколам».

Вий стояв на усю Тараклію.
Ленінградці, звісно, не стали додивлятись наше тренування і пішли собі, поки геть не «розвели мости»…

Ми й далі збирали помідори з яблуками, але винашували ідею якось і собі провчити хіпстерів, які після того випадку демонстративно ходили й далі з оголеним торсом. Зрештою, наприкінці нашого там перебування, коли під прикриттям темряви «Тімур і його команда» нарешті була готова вирушити у подорож культурними стежками Ленінграда, наш табір накрила молдавська міліція.

Виявилось, що двоє молодих, і не буду приховувати, талановитих борців, були упіймані вночі на виноградниках. Діти просто хотіли нарвати соковитого «кардиналу» додому. А ленінградці тим часом ще довго щось доводили молдавським міліціянтам про насилля у таборі, але ті їх не розуміли. Мови, зрештою різні. Ось тому, після цього випадку, спортивна культура назавжди стала для мене важливим фактором життєвого виховання.

Юрій Строкань

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

  • Погода

  • Новинар

  • Партнери