Суспільство

Наша хата

Ми любимо, щоб хата була скраю. Так більше місця орати і сіяти. І так зручніше стріляти, коли раптом якась орда.
Бо ми скраю і ми вдома. Тому й готові.
Ми любимо глину. Бо з глини земля, наша хата і ми самі.
Бо це — Божий матеріал. І наш.

Ми любимо, щоб у хаті було тісно. Щоб душа гріла душу.
Тому, що ми люди давнього роду, який зберегли і який береже нас. І тому ми кажемо: хижа не тісна, коли челядь не збісна.

Ми любимо, щоб у хаті були повні скрині й комори.
Бо ми люди доброжитності й благоденствія. Нам не потрібно чужого, але й свого не віддамо.

Ми любимо, щоби під сволоком було місце для образів.
Бо ми люди серця. Хата не церква, але вона пристанище нашого духу, нашої материзни, нашої мови, нашої правди. І це є кровно-родинний сволок нації, що злютовує воєдино мертвих, живих і ненароджених на цій землі.

Ми любимо холод, бо він нас учить любити тепло в своїй хаті.
У нас поки що чужий газ і багато чого ще чужого в голові, на язиці, в кабінетах, церквах і телевізорах. І холодні вітри дмуть із усіх боків, але попри це нам тепло в своїй хаті. Бо вона своя. І ми за віки нагріли цей простір.

Ми любимо бути вдома. Бо ми люди Дому, а не Вітру.
Поки ти вдома, хата не впаде, не згорить і не запліснявіє.
І де б ми не були вимушено в світі – ми Дома. Бо свій дім, свою хату ми, як Божі равлики, вічно носимо з собою.
І тому ми вічні.

Мирослав Дочинець

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

  • Погода

  • Новинар

  • Партнери