Кілька років тому робила інтерв’ю з Сергієм Рахманіним — одним з провідних, як мені здавалось, українських журналістів… Я запитала його — як він ставиться до того, що представники українських ЗМІ беруть інтерв’ю у людей, які в іншій — правовій та цивілізованій країні — давно би сиділи за ґратами: корупціонерів, злодіїв чи агентів ворожих держав.
На моє здивування, Рахманін тоді не дав прямої відповіді….
Однак я своєї думки не змінювала і змінювати не збираюсь — журналіст, котрий публікує чи випускає в ефір, як у випадку з Гордоном, інтерв’ю з ворогом, стає із цим ворогом на один щабель… влащенко з портновим, а потім гордон з бондаренко…
Тенденція, однак…
І не треба «заливати» про стандарти журналістики.
Хоча б тому, що у нас насправді журналістики начасі не існує. Є копірайтинг, латентні «джинсовики», грантоздобувачі, обслуга олігархів і Мінстець.
Ото й уся українська журналістика.
І ще.
Є таке відчуття, що скоро ми усіх цих людей, які ненавидять Україну і чомусь регулярно стали з’являться в УКРАЇНСЬКИХ ЗМІ — знову побачимо в парламенті? І це буде останнє, що побачимо у поки що суверенній Україні.
Писала Галя Плачинда
цього дня, але 5 років тому
