Суспільство

Владці польових доріг

З ким би і скільки би разів не проїжджав Іван Кокуца трасою Жмеринка — Могилів-Подільський, він завжди «вклоняється» польовим доріженькам, що ведуть до мого рідного Каришкова.

Така традиція склалася упродовж майже 40-літньої нашої дружби, відколи ми познайомилися на факультеті журналістики КДУ.

Фото, на якому Іван Іванович зображений у повний ріст, належить до періоду, коли Кокуца був керівником, а я — його підлеглим…

Фото, на якому Іван Іванович зображений навколінки, належить до періоду, коли я був його керівником, а він — моїм підлеглим…

… Часи і посади мають властивість змінюватися, ну, а дружба — поняття цілодобове!

Сергій Сай-Боднар

P.S.
Хлопці!
Дуже добре, що ви ставали лише маленькими-дрібненькими начальниками і могли владарювати лише один над одним. Не більше…

Не приведи Боже, мабуть, якби ви видралися службовими драбинами туди, де знаходились Леонід Ілліч, Йосип Вісаріонович чи бодай Петро Олексійович разом з Володимиром Борисовичем, ой, боюся, що було б тоді усім нам не до шмиги…

Ми вас властолюбних вінницьких добре знаємо…
Ванька Кокуца тоді б точно погнав би народ туди, куди показує правицею — такими, як на світлині, курними, розбитими, задрипаними путівцями до загубленого в світах і між людьми Каришкова під Баром, аби цілувати пороги домівки Сай-Боднарів, до його музеїв, а той навпаки — 16 кілометрів гнав би всіх простолюдинів рачки за Джурин, через Сапіжанку до загубленої в буряковищах і кукурузних полях Пелинівки.

Одне слово, маялися б ми маршрутами вождів…
Як китайці до свого сільського Мао…

Олександр Горобець

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

  • Погода

  • Новинар

  • Партнери