Суспільство

Ви знаєте, як «Липки» шелестять?

Від станції метро «Дружби народів» дворами, попри убогі хрущовки, ковбасу і мандарини на розкладках, потрапляємо раптом перед два автомобільні шлагбауми — «туди-звідти» — і браму від гонорової кованої огорожі. А за огорожею — житловий комплекс «Новопечерські липки». Двоє суворих дядьків в уніформі підозріло дивляться, але з-поміж нас трьох в одному пізнають «свого» і кажуть: «прахадітє».

Я «прахажу» і офігєваю.
Ще з тилу нам у спину важко дихають хрущовки, і від того справді стає мучитєльно-больно за безцельно прожиті роки, а тут, за брамою, опиняємось нараз, мов у якомусь лондонському чи паризькому кварталі. Я, ніби сільський в городє, роззираюсь якусь мить довкола…

Від вишуканого мінімалізму і небаченої доти розкоші паморочиться у голові. Яскраве світло, шкло, реклама, автівки, газони, цирульні, кав’ярні і навіть люди тут і пси – якісь інакші, все інакше, з іншим запахом, ніж там, за брамою, поміж хрущовок…

Але я мовчу, ковтаючи моє захоплення…

Наш дорогий товариш, що тут мешкає, виносить нам по бутлю.
І ми з Віталіком, з двома картатими торбами, вертаємось назад, у світ хрущовок…

В наших бутлях – контрабандний, із Молдови, кукурудзяний спирт… Спирт «провєрєнний», то – шо нада!

***
Три дні поспіль мені телефонує Віталік.
Перший раз – того ж дня, пізно ввечері. Каже: «Одразу після «Липок» заїхав до товариша, купили пиріжків із лівером, налили по чарчині прямо з бутля, для проби. Потім по другій налили, по третій! Пішла – як брехня по селу! Шо за нектар ти «підігнав», друже! М’якенька, пахуча, ніжна! Я так тобі вдячний за цю Божу росу! Добрий напій одразу чути, з першої краплі…»

Наступного дня Віталік знову дзвонив з уклінною подякою. Вони хильнули до вечері по наперсточку з дружиною… «Дружина взагалі не п’є. Але перед таким — не встояла. Друже, шо то за нектар! Я так тобі вдячний…»

На третій день Віталік розповів як він прийшов додому з роботи, а
«… дружини нема. Налив собі з бутля ще чарочку, розрізав навпіл яблуко і… більш нічого… Такий напій не можна псувати важкою закускою. Чарчина і яблуко. Всьо. Я так тобі вдячний, друже, так вдячний! Давно я такого доброго питва не вживав…»

***
І от я сиджу проти ночі, перепрошую, на горшку, і думаю про Віталіка… Чомусь мене заскочили, в цій позі, паралелі між Віталіком і мною.

Він вже третій день, осьо, телефонує і ніяк не може вгамуватися, так щиро захоплюється кукурудзяною горілкою. А мені навпаки — третій день не йдуть з пам’яті «Новопечерські Липки». В очах, немов з-під електродів блимає…

І ось я сиджу, перепрошую, на горшкові і думка – як стріла: хто з нас більший естет – я чи Віталік?!

По всьому, сказати б, то я…
Ну, та, певно, шо я більший естет! Але чим довше я сидів у тому замкнутому просторі, тим більше мене катували сумніви…

Леонід Ісаченко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

  • Погода

  • Новинар

  • Партнери