Суспільство

Закоханий Кустов і журналістка з «Кочегарки»

Лише старі фото та ще пам’ять бережуть те, що вже давно минуло…
І як ми тоді довбалися з тими механічними друкарськими машинками та дисковими телефонами…
А нічого іншого навіть не додумували…
Тільки у фантастів читали, що щось колись буде не так…

Де ми могли тоді подумати, що житимемо в епоху таких диких технічних змін… А я тим часом навчалася в 10 класі, проте вже — «газетниця», ваяю чергову нетлєнку на шпальти – тримайтеся за стільця! – газети «Кочегарка»…

***
… Але ще за два роки перед тим, у 8 класі, вже знала, що піду в журналісти, а потім – у письменники (як, власне, всі мої улюблені поети й романісти)… І ось я прийшла до міської газети «Кочегарка», мене спровадили до відділу листів…

І почався… жах!
У тому сенсі, що в мене закохався завотдєлом (старший на 20 років, метр у кепці на ковзанах, рудий/конопатий/убив дєдушку лопатой…)

… Мама дуже переймалася, що я замолоду нароблю дурниць, і, не дай Боже, скочу заміж за цього «метра» в кепці…
Але все вляглося і минулося…

… А цей Кустов (прізвище лишилось, а ім’я стерлося без вороття, роки/роки…) був дивовижний фотограф!!! Лишив цілу купу розкішних знімків, тепер сказали би – зробив із мене королеву фотосесій.

Він чаклував, проявляючи ті фотоплівки, шурхотів своїми вузлуватими пальцями, обкурював майбутні пейзажі та портрети димом.., адже тоді ніхто навіть не уявляв ні Інету, ні фотошопів…

Я переглядаю зараз ці фото, авторства того закоханого Кустова, і розумію, яка то професійна праця, яка пам’ять про майстровиту, закохану своєю творчістю, людину… Я так йому вдячна тепер за цю пам’ять!

Куди заніс його вітер часу?
Я не знаю. Абсолютно нічого не знаю…
Час невблаганно прошурхотів посохлим осіннім листям…

Ірра Бурлакова

1 Коментар

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

  • Погода

  • Новинар

  • Партнери