Вже понад рік, особливо в соціальній мережі не втихають карколомні суперечки між ЗЕЛЕНоботами та ПОРОХоботами, хто з них більше (чи менше) зло для України… А мені, як сторонньому спостерігачеві, пригадався аналогічний випадок з історії літератури.
Знову і знову чую: «подаруйте книжку»… Я проживу до 100 років, та, на жаль, і потому тема ця, напевно, лишиться актуальною в Україні. Вкотре просять. Ніби між іншим. Вкотре пояснюю: я не дарую те, що мені не належить. Бо моє — це куплене за мої гроші, подароване мені або зроблене власноруч. Якщо мені подарують мою книжку — окей, я подарую тому, хто перший зголоситься…
Магазин художніх матеріалів. Відділення там, де полотно. Жінка не може витягнути велику шмату полотна на підрамнику. Берусь допомогти їй, щоб не продавити. Вона мені каже: «Розумієте, дочка вирішила художніцей стати…». Бачу, поруч стоїть кремезна дочка, майже з мене зростом, а в мене — 1.80, років їй — 17-18, у рваних шортах з білими кишенями, що стирчять, і втикає шось у телефоні…
Нам постійно тепер говорять про політичне врегулювання на Донбасі. Самі військові покладають надії на політиків, серед яких… Кравчук і Фокін. Хай мене поб’є громовиця, якщо Кравчук із Фокіним здатні політично вирішити питання російсько-української війни.
Ми з ним особисто ніколи не бачилися. Але того, що він є чоловіком моєї однокурсниці Світлани Орел, уже достатньо для пошанівку з мого боку. Та і взагалі його звати Василем, а Василі, скажу вам чесно, поганими не бувають. Василь Бондар пише так, як уже не читають. Хтось його називав навіть останнім селянським письменником.
