… Сьогодні знову згадав 90-ті, благословенний час молодості, що звелів мені бути письменником… Чогось стоїть перед очима одна із пиятик, де я, незважаючи на своєрідні співацькі таланти, жив піснею, разом із приятелями: «Веселімся, браття, допоки є сила, допоки нам жити дадуть. Бо сніги упАдуть, накриють голОви, не будем гуляти вже тут…»
Пам’ятаю, як десь посередині 90-х ходив слухати «Травіату» у Національній опері. І робив це через задній прохід – себто, через службовий вхід. Прийшов як журналіст до машиніста сцени по інтерв’ю. Він мені його дав, але якось так крадькома, під сходами, наче пакований з наркотою, щоби не спалитися. А, давши, з полегшенням видохнув і запропонував послухати «Травіату» за кулісами.
У 1843 році Тарас Шевченко написав один з найпроникливіших і найдраматичніших своїх віршів «Розрита могила». Вірш про те, чим закінчилася для України «дружба» з Росією. «Степи мої запродані»… У 2024-му, через сто вісімдесят років, Павло Шикін написав роман «Розриті могили» (Yakaboo Publishing, Київ, -2024).
